Вінничанка Вікторія Неживенко 24 листопада 1991-го зголосилася фарбувати металеву опору під куполом храму християн-баптистів у Вінниці.
— Мне самой до сих пор в это с трудом верится, — розповідає російською 40-річна Вікторія. Із жінкою спілкуємося через Інтернет. Вона живе в Австралії, із чоловіком Тимуром виховує у Мельбурні трьох доньок. — Спускалася драбиною. В одній руці тримала щітку, в другій — банку з фарбою. Втратила рівновагу й полетіла донизу. Падала, чіплялася за риштовання, вдарялася у виступи металевих балок. Під собою побачила токарний станок. Подумала: "Все, кінець, зараз побачу ангелів". Закрила очі. Впала обличчям донизу на руки й ноги. Від удару збилося дихання. Але підняла голову й побачила величезний шмат арматури, буквально за десять сантиметрів від моєї голови. Збіглися люди. Жінки плакали й молилися. Директор біблійного інституту Павло Трошин сказав поворушити руками й ногами. Я поворушила. Напруга спала, приїхала "швидка". Коли лікарка побачила, з якої висоти я впала, зауважила: "Де ж був ваш Бог, коли ти падала?"
Вікторія зірвалася з 17-метрової висоти. Матері жінки про нещастя розповів пастор Іван Мазур.
— Я робила тоді поваром в онкодиспансері. Саме закінчила роздачу вечері, як прийшов Іван Борисович, — згадує Віра Федорівна, 69 років. — Сказав, що Віка в травматології. Ми — туди. Лікарі хитали головами, казали, що донька протягне хіба до ночі. Рентгензнімки показали, що в неї відбиті нирки, селезінка і зламаний хребет. Що я тоді пережила! Просила помочі у Всевишнього, за доньку молилася вся церква. І сталося диво.
У лікарні Вікторія пролежала десять днів.
— Пригадую, як завідувач відділення довго розглядав повторні знімки. Особливо ретельно — знімки голови, — продовжує Вікторія. — Я запитала: "Подобається мій портрет?" Він серйозно відповів: "Нічого нема, жодних ушкоджень". Я проплакала всю ніч. Не могла повірити, що Бог сотворив таке чудо.
Все, кінець, зараз побачу ангелів
На повну реабілітацію Вікторії знадобилося близько півроку. У цей час у Вінницю приїхав австралійський пастор Віктор Цантер. Він запропонував жінці виїхати до Австралії. Пастор шукав наречену для Тимура Багірова, сина колишнього першого секретаря ЦК Компартії Азербайджану Камрана Багірова.
— Я мріяв одружитися якщо не з азербайджанкою, то принаймні з дівчиною з колишнього Союзу, — розказує Тимур. — Мій пастор узявся стати сватом. Коли був у Вінниці, зібрав фото майже всіх неодружених парафіянок храму баптистів. Привіз маленьку, три на чотири, карточку Вікторії. Моєю нареченою пастор її не уявляв, думав, що мені більше подобаються стрункі та яскраві дівчата. А мені її картка з конверта на коліна випала. Я подумав: це моя судьба від Бога.
Пара розписалася у Вінниці за чотири роки після нещасного випадку на будівництві. За тиждень чоловік повернувся в Австралію. Вікторія поїхала до нього в березні наступного року — за два тижні до вінчання.
Замість традиційного віночка наречена одягнула екстравагантний коричневий капелюх із крокодилячої шкіри — подарунок Тимура.
— Оселилися в місті Брісбен, — згадує Вікторія. — Через рік народилася донька Надія. В Австралії батько присутній на пологах. Урочистої зустрічі батька з дитиною на східцях пологового будинку, як в Україні, давно не існує. Головна церемонія тут — це коли акушерка дає батькові ножиці, щоби обрізав пуповину.
У Брісбені подружжя прожило п"ять років. Там народилися доньки Віра й Люба. Нині мешкають у Мельбурні, де придбали будинок. Вікторія працює у медичній клініці, обслуговує апарати штучної нирки. Тимур контролює якість питної води в екологічній лабораторії. Дівчата ходять до школи, знають російську й англійську мови.
1968, 24 лютого — Вікторія Неживенко народилася у Вінниці
1991, 24 листопада — впала з висоти 17 метрів під час ремонту храму
1995, 24 листопада — одружилася із сином колишнього першого секретаря Компартії Азербайджану Тимуром Багіровим
1996, 15 березня — вінчалися в Австралії, оселилися в місті Брісбен
1997 — народилася донька Надія, за 2 роки — Віра, 2000-го — Любов
2003 — купили будинок у Мельбурні
7 
35413
Коментарі