Вінничанка 30-річна Вікторія Касьяненко шукає батька. У вільний від роботи час ходить будинками в центрі міста і розпитує жителів, чи знають вони Петра Андрійовича Роженюка, який 30 років тому зустрічався з її матір'ю, Раїсою Євгенівною Срібницькою.
— Уже обійшла більше сотні будинків, а це тисячі квартир, — сідає за столик у "Кав'ярні" на Немирівському шосе у Вінниці. Вікторія працює офіціанткою, квартиру орендує з братом. — Щоразу, коли підходжу до дверей, серце завмирає. Боюся, що одного разу він вийде, упізнає мене і скаже: "Чого прийшла?". Не хочу лізти в його родину. Мені б лише його побачити. Мамині знайомі кажуть, що я на нього схожа.
Від хвилювання стискає чашку з гарячою кавою. Ледь не скрикує від болю.
— Коли мені було 11 років, я посварилася з татом. Не пам'ятаю, через що, але зібрала сумку і хотіла йти з дому. Мама тоді мене в коридорі зупинила. Сказала, що я маю бути вдячною батькові все життя. Бо він мені не рідний, але погодився вдочерити. Я була в шоці. Розплакалася. Ще місяць після того не говорила з ним. Мамі пообіцяла, що не буду шукати справжнього батька, доки живий вітчим.
Помітно нервує. Коли усміхається, тремтять кінчики губ.
— У 29 років мама закохалася у водія Петра. Він був на п'ять років молодший. Зустрічалися, доки мама не завагітніла. Петро не захотів одружуватися. Мама образилася. Навіть після мого народження, коли він просив пробачення і пропонував жити разом, йому відмовила. Коли записувала мене, то по батькові дала мені не Петрівна, а Олександрівна. Так звали лікаря, який приймав пологи. Уже потім переписала на ім'я вітчима, Володимирівною, щоб я нічого не запідозрила.
Мати Вікторії не любила розповідати про Петра Роженюка. Тому жінка розпитувала родичів.
— Пам'ятаю, коли мені було 4 роки, якийсь дядько приніс цілу коробку мандарин. Тоді це був дефіцит. Та картонка досі перед очима стоїть, а обличчя батька не пам'ятаю.
Коли Вікторія переїхала на навчання до Вінниці, почала шукати батька.
— Мама з вітчимом і братом тоді жили у Жмеринці. Я вступила до училища. На другому курсі порушила мамину заборону. Пішла до редакції газети і дала оголошення: "Тату, Петро Андрійович Роженюк, я дуже хочу побачити тебе!". Його не надрукували. Тоді я на вихідних лишилася у Вінниці. Мамі сказала, що маю "хвости" в училищі. Зібралася й пішла шукати батька. Тітка Марія розказувала, що бачила його в центрі міста, біля адмінбудинку "Книжка". Звідти й почала пошуки. Стукала у двері й запитувала, чи не живе в будинку Петро Роженюк. За день обійшла три дев'ятиповерхівки, але ніхто його не знав. Коли 2008-го вітчим помер, продовжувала пошуки.
Вікторія розлучена. Виховує доньку 6-річну Каріну і сина Руслана, 4 роки.
— Із чоловіком розійшлася, бо він безвідповідальний. Торік восени Каріна йшла до першого класу і запросила тата на перший дзвоник. Він не прийшов, бо проспав. І так у всьому. Працює з моїм братом охоронцем у тюрмі.
2 
35413
Коментарі
2