32-річний Віктор Сергієнко чотири роки тому разом із дружиною Катериною, 29 років, залишив Київ і перебрався жити до Ковалина — села за 70 км від столиці. Він навчився жити без грошей.

У дворі Сергієнків ростуть сосни, за городом простягся ліс. Віктор виходить із-за сараю, тримаючи в руках вила. Чоловік в окулярах, волосся зібране в хвостик. Біля нього крутяться два чорні пси.

— Проходьте у хату. Я чаю хочу, змерз, — каже він.

За тісною верандою і сіньми — єдина житлова кімната. В одному кутку піч із недомальованим павичем, в іншому — комп"ютер. Біля старовинних чавунів на припічку — сучасні сковороди. Під стіною — піаніно. До сволоків на стелі прикріплені надувні кульки.

— Із позаминулого нового року висять, — господар роззувається і припрошує сідати на новий диван, що стоїть посеред кімнати. Іде вмикати електрочайник.

— Я сам із Києва, і Катя теж. Чотири роки тому одружилися. Стали жити в батьків. Я працював програмістом у крупній компанії, дружина — в офісі будівельної організації. Із грошима проблем не було: заробляли гарно. Але робота не давала глянуть угору ні вдень, ні вночі. Здоров"я погіршилося, в мене гастрит з"явився, — наливає чай у прозорі чашки.

— Вирішив їхати в село, Катя зі мною погодилася. У батьків була істерика. Катині казали: "Ми не для того із села вирвалися, щоб наші діти туди поверталися".

Села, в яких хотів би жити, Сергієнко вибрав на карті:

— Я знав, що за 50 кілометрів від Києва ціни на житло будуть страшенними. Тому обрав три села за 70 кілометрів від столиці. Сів на велосипед і за три дні об"їздив їх усі. Хату знайшов на околиці села, кругом ліс, 80 соток городу і траса недалеко. Заплатив $500. Нині така коштує $30 тис.

У прочинені двері забігають чотири коти.

— Он ту кицьку ми біля метро знайшли. Вона одноока, але мишей ловити це їй не заважає, — усміхається господар.

Кішка точить кігті об диван, решта тварин заскакують на теплу черінь.

Одяг купуємо в секонд-хенді

— Перший рік я ще їздив у Київ, гроші заробляв. Вікна в хаті замінили, планую ще стіни цеглою обкласти, — розповідає далі Віктор, розвалившись у кріслі. — А зараз нам гроші практично не потрібні.

Дрова для печі Сергієнки беруть в лісі, воду — із криниці в дворі, овочі навчилися вирощувати. Мають шість кіз і трьох цапків. Холодильника і телевізора не купують принципово.

— Вони їдять електрику, — пояснює чоловік. — Продукти можна і в погребі тримати, а фільми з дисків дивитися. За світло я плачу щомісяця 10–15 гривень. Ще 30 — на хліб. Інколи на вечорок проскакую в Київ підзаробити.

Каже, односельці їх не розуміють:

— Спочатку вважали нас диваками, лізли з порадами: "Як це ви не орете город?". Від трактора земля псується, стає неплодючою. Я два роки витратив, щоб знищити пирій. Тепер саджу на п"яти сотках картоплю під лопату, на решті — пасовисько. Урожай маємо кращий, ніж у селян, і бур"яну нема. Але ніхто нашого досвіду не перейняв, селяни — консервативні. Їм краще із сапками, — сміється,  нахиляючись до підлоги.

Додає, що друзі стали йому заздрити.

— Сестра Оксана приїжджала дивитися, — говорить Сергієнко. — Продала київську квартиру: дві хати тепер тут будує. Одну — для старшої доньки під дачу, іншу — для себе. Приїхала сюди з 5-річною донькою і вже заміж тут вийшла. Я своїх дітей готовий повністю вчити сам до рівня вузу. Я КПІ закінчив, три роки викладав, — показує на книги, що сягають стелі.

Цікавлюся, де беруть мінімум грошей, без яких усе одно не прожити.

— Одяг купуємо в секонд-хенді. Моя дружина гарно одягається, шкода, що її нема: поїхала до Києва зуби лікувати. Цей халат, — показує темний махровий халат на вішалці, — я купив за одну гривню. Прочитав у газеті, що продається пара коней з возом. Дід старий їх дуже любив, але вже не міг тримати. Із сестрою купили вскладчину за півтори тисячі доларів. І верхи їздимо, і возом. А ще в мене є породиста верхова кобила — орловська рисачка Діна, вона за паспортом — Прерія. Якийсь чоловік з Пирогова спродував коней. Усіх віддав, а ця травмувала ногу, й ніхто не хотів її брати. Ще тиждень і пішла б на м"ясо. Так я класну коняку взяв за 700 доларів. Із Києва приїздять на ній кататися. Трохи заробляю на цьому.

Віктор виходить надвір і сідлає Діну. Пропонує проїхатися. Кобила слухняно рушає дорогою до лісу, потім повертає назад.

1975, 8 червня — Віктор Сергієнко народився у Києві
1992–1997 — студент Київського політехнічного інституту, спеціальність "біотехнологія"
1995 — програміст і викладач інформатики в Інституті підвищення кваліфікації працівників зв"язку
2004 — одружився з Катериною Чопенко; переїхали в с. Ковалин — за 70 км від Києва
2005 — до Ковалина переїжджає сестра Віктора Оксана — теж киянка; Віктор купив коней

×