74-річний Віктор Кричковський третій рік бомжує. Він жив у Коломиї в глиняній хаті, збудованій 120 років тому, яка завалилася. Чоловік пішов із дому в грудні 2005-го після того, як шестеро молодиків побили його та відібрали 300 гривень.
— Два ребра виродки зламали, — розповідає Кричковський. — Прийшли вночі. Я вже погасив світло, ліг спати. Вони знали, що сам живу, от і прийшли, грошей на випивку хтіли. Троє тримало, троє били — копали по печінці й голові. Намагалися нагодувати прикуреними сигаретами. Я сказав, де лежать 300 гривень пенсії. Вони забрали їх і пішли. Наступного дня син відвіз мене до військового госпіталю у Франківськ.
Із Віктором Антоновичем зустрічаємося в кабінеті його знайомого Миколи Реп"яха. Він працює секретарем виконкому Коломийської міськради. Чоловіки служили разом у розвідувальному полку в Коломиї. Кричковський ходить по інстанціях, намагається добитися для себе житла. Він у чорній осінній куртці з поламаною застібкою, камуфляжних штанах, із невеликим зеленим рюкзаком за плечима.
— Де Бог пошле, там і заночую, — розповідає. — Останнім часом прибився до сина Сергія, він мешкає у Франківську. Але син пішов за зятя, а мене його сім"я ніколи не сприймала. Він мені обладнав підвал, отам деколи й ночую. Але його теща про це не знає, бо вигнала б.
Ходімте, покажу мої хороми, — везе Кричковський за кілометр від центру міста, неподалік військового полігона. Добираємося маршруткою. Шофер із чоловіка грошей не бере. Вікна старої глиняної хати забиті дошками. Двері підперті кількома дерев"яними палицями. У стінах великі діри. Крізь них видно, що є всередині. Стеля провалилася, дах перехилився.
Друг радить мені поїхати до Києва і під Міністерством оборони оголосити голодування
Будинок господар отримав від військового гарнізону ще 1959-го, коли працював у частині.
— 75-річна сусідка казала, що цю хату будували, коли вона виходила заміж у 17. Тут я одружився і діти народилися: спочатку донька Елла, потім син Сергій. Жінка ніде не працювала, а мене винила, що я ледащо. Хотіла, аби я її та дітей утримував сам. Після ремісничого училища в Ужгороді мене направили в 48-й розвідувальний авіаційний полк у Коломиї. Робив техніком на секретних установках, — розповідає чоловік. — 26 років чесно відпрацював, а тоді вийшов на пенсію і зайнявся городом. До хати хотіли газ провести — почали робити діру для труби, отоді півстіни й обвалилося.
Дружина Віктора Антоновича Інна померла навесні 2005-го від інфаркту. Донька вийшла заміж у село Березівці Тисменицького району. Має п"ятьох дітей.
— У неї маленька хатина, діти та ще й чоловік-алкоголік. Усе з дому пропиває. Дочка ніде не працює. Я ще їй помагаю, у мене пенсія 550 гривень, — каже чоловік.
Кричковський стоїть на квартирному обліку в Коломийському військовому гарнізоні. — Віктора Антоновича пожаліли: поставили на чергу одним із перших. Але квартир чекають 112 людей, — говорить Олексій Верестюк, голова житлової комісії Коломийського гарнізону Повітряних сил України.
— Пропонували мені одну квартирку в центрі міста, але без ванни і туалету, — каже Кричковський. — Друг радить мені поїхати до Києва і під Міністерством оборони оголосити голодування. Але не в моїх то силах. Я за все життя переніс три пневмонії, а торік лежав у реанімації — такий був виснажений. У моєму віці їсти раз на день і спати три години — мало. Лиш притулюся у Франківську на вокзалі до лавки, а міліція вже виганяє.
1933, 22 вересня — Віктор Кричковський народився на станції Чуднів-Волинський Житомирської області
1948 — вступив до ужгородського ремісничого училища
1959 — направили техніком у 48-й Коломийський розвідувальний полк; познайомився з майбутньою дружиною Інною
1961 — народилася донька Елла; за рік — син Сергій
1988 — Віктор Антонович вийшов на пенсію
2005 — похоронив дружину Інну; почав бомжувати
2 
35413
Коментарі
2