У заміському ресторані "Розгуляєво" показали рекламу пива "Арсенал", у якій знявся богатир Василь Вірастюк, 34 роки.
Гостей пригощають огірками, помідорами, петрушкою й бананами. Біля вікна 10 ящиків пива. Гості перепитують одне одного, чи наливатимуть.
— Обязательно всех угостим, — запевняє Антон Щоткін, який представляє цю марку напою в Україні. — Только подождем Василия.
Над столом вмикають великий екран. Показують півхвилинний ролик — Вірастюк тримає на плечах півтораметровий міст, яким проїздить "газелька". Потім витирає піт із чола й підносить до губ пляшку пива.
Щоткін каже, що кліп знімали в Київській області на під"їзді до Обухова. Для цього обухівські майстри побудували міст. Зробили 15 дублів. Потім споруду розібрали.
— Вірастюк стояв по коліна в холодній воді, бо зйомки проходили на початку травня. На ньому були низькі гумові чоботи, а ноги йому обмотали скотчем, — розповідає Антон.
Крученими сходами піднімається Василь Вірастюк. Поправляє комір червоної футболки. Каже, зніматися було нескладно, лише ноги змерзли.
— Виходьте троє чоловіків, — наказує. — Тут є мужики? — грізно зводить брови.
До нього підходять Сергій, Андрій, Вадим. Василь ставить три ящики один на один. Несе їх на витягнутих руках на середину зали.
— Беріть по ящику, піднімайте на рівень плечей і тримайте, — наказує чоловікам. А сам відходить убік, скептично дивиться на хлопців:
— Середульший, підніми ящик вище, не махлюй, — командує богатир.
Андрій та Сергій опускають ящики одночасно.
— Відпускай, ти виграв три ящики пива, — добродушно каже Вірастюк третьому, Вадимові.
— Не можу, бо розіб"ю, — кричить той.
270 кілометрів на Бориспільській трасі вжарив
Вірастюк забирає в нього ящик і ставить на підлогу. Обпирається руками об стіл, ледь не перекидає його. Відходить, запитує офіцантку, що йому їсти.
— Помідорчики, огурчики, петрушку, — каже дівчина.
— А де м"ясо, сало, риба? — цікавиться спортсмен.
Щоткін просить офіціантку принести тарілку з сьомгою. Дівчина зникає.
— Я щовечора ходжу до "Фуршету" біля свого будинку, — розповідає Вірастюк. — У кожної продавщиці є мій автограф. Вони напам"ять вивчили, що я беру. Наперед роблять для мене нарізку.
Згадує, як колись його хотіли обважити.
— Молода продавщиця замість 400 грамів сиру дала 380. Я їй сказав: "Ти чого це з Вірастюком жартуєш". Вона вже на 50 грамів більше дала.
Офіціантка приносить тарілку з рибою. Василь бере кілька шматочків, жує. Нарікає, що спекотно.
— Погано переношу жару не біля моря. На початку червня хочу поїхати до Туреччини. Мені треба туди, де пісок, а не галька, бо по камінню боляче ходити.
— Поїдь до Анталії, — радить Щоткін. Він несе Василеві тарілку з ковбасою. — Там гарні дівчата.
— Я їду з сином Адамом, — зауважує Вірастюк.
Піднімає праву руку зі сріблястим браслетом на зап"ястку.
— Син подарував на день народження. Як і я, любить тягати на собі усілякі ланцюги та браслети. Ми з ним, коли їдемо до Івано-Франківська, заходимо в магазин "Лавка", неподалік залізничного вокзалу. Купуємо щось металеве на руку або на шию.
Каже, що син тренується з ним.
— Встаємо о 6-й ранку і йдемо на стадіон біля будинку. Уранці там немає цікавих. Бігаємо, віджимаємося від землі, підтягуємося на турніку, син стрибає на скакалці.
У Вірастюка дзвонить мобільник.
— Усе гаразд? Гроші віддали? — кричить він у слухавку.
— Товариш зламав "нісан", — пояснює. — На другий день після того, як купив. 270 кілометрів на Бориспільській трасі вжарив, — ляскає себе по лобі. — От мотор і полетів. Йому гроші повертати не хотіли. Товариш пригрозив, що приведе мене, — викочує груди колесом.
Тарілки біля Вірастюка пустіють. Він переходить на інший кінець столу. Підходить адміністратор "Розгуляєво", худий і високий. Запитує Василя:
— Як ти так накачався?
— Що значить — накачався? — підвищує голос Вірастюк.
Адміністратор злякано сторониться.
— Я що, по-твоєму, качок? Я спортсмен. А ти, видно, думав, що я взяв насоса і пш-пш, — нахиляється вперед, то піднімаючи, то опускаючи руки.
— Ні, я так не думав, — запевняє хлопець. — Я просто хотів порадитися.
— Спершу треба гарно їсти, — Вірастюк плескає адміністратора по плечу. — Принеси-но мені ще тарілку з ковбасою.
4 
35413
Коментарі