Мисливець 72-річний Василь Левченко з села Чемер Козелецького району на Чернігівщині вполював чупакабру.

— Цю звірюку в Чемері бачили ще в маї, — каже Василь Романович. — Мєсний Віктор Голод вів корову на пашу і побачив неізвєсну тварь. Стояла метрів за 70 од нього на задніх лапах. Голоду тогда не повірили, хотя мужик він неп'ющий, робив колись агрономом. А в іюлє сусід Віктор Ніколюк заколов малу чупакабру вилами.

Нещодавно селяни почали нарікати, що в них хтось подавив курей.

— Сосєдка побачила чупакабру на свойому городі серед білого дня. Я кажу: як хтось ще цього звіра побачить, скажіть мені. Думаю, як сам не найду, моя лайка Ума поможе.

Василь Романович мисливець із 30-річним стажем. Має двостволку ІЖ.

— Увечері, десь послє пяті, прибігає сосєдка Ольга Шурхал. Каже, по городу шось ходить. Точно чупакабра. Я за ружйо і туди. Побачив цю тварь перший раз. За 200 метрів від мене ходила туди-сюди мєжду трьома копицями сіна. Я тихо подошол, остановився метрів за 40. Вона мене не бачила, зайшла за стіг. Я затаївся, ждав. Коли вийшла, вистрілив такими патронами, як охочусь на лисицю. Мертву тварюку поклав у мішок, позвонив голові сільради.

Наступного дня в Чемер приїхали ветеринари з Ніжина.

— Сказали, шо це лисиця. Я з ними не спорив. Хотя звєрь больший за лиса. Тіло синювате, неопушене, шерсті тока на хвості трохи. Хвост довший, у лисиці він на треть тіла, а в цього — як весь тулуб. І тонкий, як шило. Та й повадки не характерні для лисиці: двигається скачками, наче заєць. Лисиця ніколи не кине свою жертву — розорве, або з'їсть, або забере з собою, як хто напугає. А це вип'є кров, і кине добичу на місці. Чупакабра, яку я вбив, була самкою і мамою. У неї були розсмоктані соски, видно, кормила діток. Значить, є ще десь чупакабра-самец. Ветеринари кажуть, шо шерсть у звіра од лишаю повипадала. Я придивився: ніякого лишаю на животному не було.

— Живемо ми коло болота, — розповідає Ольга Шурхал, на городі якої застрелили чупакабру. — Ідемо з чоловіком якось із городу додому. І тут щось як стрибоне в кукурузу. Тільки й роздивилися, що здорове, як собака. На другий день під вечір дивлюся, а чупакабра в нас на копиці лежить зверху, на сонечку гріється. Гукнула чоловіка, він вила взяв, я лопату. Крадемося. Я чоловіку кажу: "Ти з вилами не спіши, бо треба як слід роздивитися". А воно почуло, стрибонуло зі скирти та втекло. Ще й озиралося дорогою. Через кілька днів чоловік пішов по кобилу. Аж гукає: "Дивися, знов лежить на копиці". Я побігла до Василя Романовича. Левченко приїхав, сказав, шоб ми не рипались і слідом не йшли. А сам тихенько почалився. Стріляв два рази.

Ветеринари спалили вбиту тварину.

— Звір, якого вбили в Чемері, схожий на лисицю, — стверджує зоолог Олександр Вобленко, викладач кафедри біології Ніжинського університету. Він оглядав убиту чупакабру.

— У тварини було якесь шкірне захворювання. Лиси часто ходять облізлими. Із-за відсутності шерсті довшими здавалися вуха і хвіст. У тварини абсолютно нормальні лисячі лапи. І на передніх, і на задніх — по п'ять пальців. Просто п'ятий на задніх розміщений вище.

×