42-річний інвалід Василь Березюк виховує п"ятеро дітей. Його дружина померла 8 років тому. Сім"я живе у містечку Бортничі Бориспільського району на Київщині.

Двері квартири відчиняє старший син Максим, 18 років.

— Ви хто? — питає похмуро. — Тато в кімнаті, проходьте.

У вітальні на дивані сидить Василь Березюк, біля нього лежить дерев"яний ціпок. На кріслі дивляться телевізор 15-річний Іван і 9-річна Карина. Господар розповідає, що його дружина Людмила померла від дифтерії.

— Із Максимом поїхала відпочивати у село Райки на Хмельниччину до своєї матері Рози. Там синові стало зле, піднялася температура. Сільська лікарка сказала, що в нього — ангіна. А в сина була дифтерія. Люда від нього заразилася. За два тижні жінка померла. Написали, що від серцевої недостатності. А насправді передозували сироватку, якою дружину лікували від дифтерії.

Світловолоса Карина сідає ближче до батька, тулиться до нього.

— Щоб доглядати хворого сина, я мусив звільнитися з роботи, — продовжує чоловік. — У квартиру по сходах носив його на руках. А я ж і сам — інвалід другої групи, ходжу з ціпком.

На п"ятьох дітей Василь отримує 630 грн. Ще 406 грн чоловік одержує як інвалід.

У трикімнатній квартирі в Бортничах родина Березюків мешкає 6 років. Доти жили в Києві в однокімнатній.

— Отут на дивані сплять Карина і Віталік. Вова — на кріслі, я — на іншому, — розповідає батько. — Максим та Іван мають окремі кімнати. Але приходять до нас дивитися телевізор.

Дзвонять у двері. Прийшла сусідка Ольга Дмитрівна, 52 роки. Її син Роман товаришує з Іваном. Вони разом учаться в будівельному училищі N27.

— По дому вони самі справляються, — розповідає сусідка. — До мене лише стірку несуть, бо мають машинку-малютку. Інколи підшиваю їм одяг. Бо в мене швейна машинка є. А готувати вони самі вміють.

— Я роблю пельмені, — хвалиться Максим. — Тьотя Оля навчила, папина сестра.

— Він і пироги пече з варенням, — хвалить хлопця батько.

У кухні на плиті стоїть каструля із супом.

— Я варю борщ, суп, кашу, — розповідає батько. — М"ясо мій друг  Сашко нам подешевше продає.

Питаю Василя, чи не збирається одружитися вдруге.

Папа збирається другу маму привести

— Діти не хочуть, — супиться чоловік. — Нас по телевізору побачила якась жінка з Коростеня, написала листа. Хотіла зі мною зійтися. Це було невдовзі після смерті Людмили. У неї своїх дітей не було, одного взяла з дитбудинку.

— Мать Тереза, — бурчить Максим.

— Максим сховав того листа, — сміється батько. — А потім відвіз до баби Рози у село. Каже: "Папа збирається другу маму привести". Тьоща сказала, що можу женитись, але щоб жінку до неї не віз.

— З вами бабуся не хотіла жити? — питаю дітей.

— Вона невістки Оксани боїться. Приїздить ненадовго і назад, каже: Оксана приб"є. Там у них три корови, свині, — відповідає за них батько. — 11-річний Віталік і 13-річний Вова вже поїхали на літо до баби, будуть їй допомагати.

— Часто не їздимо, бо далеко і грошей багато треба на поїздку, — пояснює Максим.

— Совбез обіцяв на 18-річчя Максимові дати машину, — турбується батько. — Але нічого не дали.

— Я собі сам куплю, як грошей зароблю, — заперечує хлопець. Він здобуває фах кранівника.

Питаю Карину, чи хоче вона іншу маму.

— Ні, не нада, — відповідає дівчинка. — Мені з батьком добре.

— Василь балує дітей, — хитає головою сусідка.

Максим розповідає, що недавно бився з бандою місцевих хлопців.

— Я Вову відправив у магазин, — пояснює батько. — Він там сів на лавочку, а якийсь здоровань підійшов і просто плюнув на нього. Максим захищав брата.

— Їх зібралося чоловік 50, — закидає ногу на ногу хлопець. — А я покликав 15 своїх знайомих. Зустрілися біля лісу. Вони прийшли з дубинками, а мої друзі — з пістолетом. Ті одразу погодилися дружити.

Василь каже, що характер у Максима, як у тещиної мами Аніськи.

— Він у неї вдався. То була не баба, а звєр. Померла у 102 роки. Як сто грам не вип"є, то їсти не сяде, — згадує чоловік. — В обід  приходила з городу, їла і обов"язково до третьої години лягала спати. Максим точно такий.

— Ваша дружина теж була суворою? — цікавлюся в чоловіка.

— Ні, — заперечує він. — Але сердилася, як діти йшли їсти до сусідів, а вдома не хотіли. Раз налупила їх, а потім нагодувала. Тепер діти якщо й хочуть, то у сусідів не візьмуть.

1965, 5 березня — Василь Березюк народився у с. Буряки Бердичівського району на Житомирщині
1984 — працює в Києві на м"ясокомбінаті забійником худоби
1988 — одружився з Людмилою з ковбасного заводу
1989 — народився син Максим, за два роки — Іван, ще за два — Володимир, через три — Віталик, за два роки — донька Карина
1999, 23 серпня — померла дружина; Василь звільнився з роботи, щоб доглядати дітей
2001 — поміняв однокімнатну квартиру в столиці на трикімнатну в містечку Бортничі під Києвом

×