Чернігівський колекціонер Валентин Шур, 82 роки, зустрічає дорогою до свого будинку. Чоловік мешкає у двоповерховому будинку з заґратованими вікнами і сигналізацією.
— Альфа, не чіпай, — кілька разів наказує собаці у дворі.
Вітальня в будинку нагадує одночасно музей і майстерню. Стіл заставлений коробками з бісером, інструментами, напівдорогоцінним камінням. На стінах — з десяток вишитих бісером сорочок. Одна така коштує майже $200. На кріслі складені ризи для ікон. Їх колекціонер сам реставрує.
Валентин Вікторович пропонує переглянути книгу відгуків своїх гостей. Там є записи Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Левка Лук"яненка та інших відомих людей.
Із нинішнім президентом України Валентин Шур познайомився 1998 року в Києві в парку Перемоги, де збиралися нумізмати (колекціонери монет. — "ГПУ"). Шур подарував Ющенкові "Кобзар" 1908 року видання. Коли в гостях була Юлія Тимошенко, вручив їй золоту каблучку й кулончик.
Господар дістає роздруківку інтерв"ю з народним депутатом Давидом Жванією.
— Ось послухайте, що він про мене каже, — читає уривок зі статті. Окулярів не надягає: — "По дороге в Киев Ющенко заехал к какому-то шизофренику, который подошел к нему во время митинга. Это был какой-то барыга, который занимается антиквариатом. Он поднялся на сцену и вручил Ющенку крест. Потом поехали к нему домой. Там была страшная антисанитария. На столе стояла грязная бутыль. В ней какой-то спиртной напиток. Дубовая настойка. Ющенко и сам выпил, и всех заставил выпить эту гадость. Но, честно говоря, я схалтурил. Чуть-чуть отпил. У меня после этого желудок чуть не сгорел. Это была какая-то термоядерная смесь. А Виктор Андреевич выпил две рюмки, как козак". Думаю, Жванія при здоровому глузді не міг такого сказати, — кладе роздруківку на стіл. — Шизофренік він, а не я. Я на обліку в психлікарні не перебуваю. Маю водійські права і дозвіл на носіння зброї. Вона мені необхідна, щоб охороняти колекцію.
Валентин Шур згадує день, коли до нього приїздив Віктор Ющенко.
— 5 вересня 2004 року ми з товаришем Анатолієм Старостенком зібралися на іменини до його сестри. Узяли пляшку вина і 0,75 мого фірмового коньяку. Я його називаю "марки Шур". Аж тут по радіо оголошують, що до Чернігова приїхав Віктор Ющенко. Я повернувся додому, взяв бронзовий хрест ХІХ століття. Мітинг проходив на Красній площі. Пробрався до Ющенка і вручив йому хрест. Потім запросив до себе пом"янути дружину, яка за рік померла від раку. Віктор Андрійович погодився.
Під двір підкотило дев"ять машин. Ющенко зайшов у дім, за ним Червоненко, Порошенко, Жванія та інші. Я попросив Анатолія дістати з сумки коньяк, що несли його сестрі. Спеціально не готувався, бо не знав, чи заїде Віктор Андрійович. Налили сім чарочок. Червоненко випив, я, мій друг Толік і всі, хто стояв біля столу. Тільки одну чарочку хтось відставив.
Ющенко, коли випив, похвалив: "Кращого коньяку я ніде не куштував". Попросив недопиту пляшку з собою. Я було хотів долити. А він каже: не треба. Дуже поспішав. І ніяких двох чарок, як заявляє Жванія, Ющенко не пив. Налито було потрошку. Ще тоді, 2004-го, коли написали, що він у мене отруївся, я переміряв шприцом. Вийшло, що він випив 8–10 грам.
Колекціонер не розуміє, чому чотири роки Жванія мовчав, а нині звинувачує його в отруєнні президента.
— Ющенка я поважаю. А висловлювання Жванії, можливо, провокація: хочуть повісити на мене отруєння і заволодіти колекцією. Якщо підтвердиться, що Давид таке казав, я звертатимуся до суду, — запевняє Шур.
Він підсуває до дивана стіл на колесах. Пропонує скуштувати його напій. Каже, пляшку колись передавав і Юлії Тимошенко. Але не знає, чи пила вона.
— Коньяк "Шур" роблю за спеціальним рецептом уже 50 років. Придумав сам. У трилітрову банку кладу дубові тріски. Заливаю спиртом, отриманим після перегонки плодового чи виноградного вина. З дуба треба брати тільки серцевину, кора не підійде. Настоюю два дні. Готову рідину зливаю. У банку заливаю кип"ячену воду. Настоюю ще тиждень. Потім змішую перший і другий залив — до міцності 40 градусів. На колір мій коньяк такий, як магазинний, але на смак значно кращий, — розливає в чарки. Пропонує спочатку понюхати. Коньяк пахне виноградом.
— А тепер посмакуй. Не ковтай одразу. Пополощи зуби, — радить. Смак у цього коньяку такий же приємний, як і запах. Закушуємо лимоном.
Валентин Шур народився в сім"ї секретаря Прилуцького окружкому Компартії. Мати працювала бібліотекарем. 1943-го потрапив на фронт.
— У другому бою мене поранили в ліву руку і ззаду в шию. Так став інвалідом другої групи, — згадує.
Після війни вступив до московської юридичної школи. За направленням приїхав працювати до Чернігова. Був помічником прокурора з 1952-го по 1957 рік.
— Звільнили як такого, що не справляється з роботою. Насправді була інша причина: я не виконував незаконних наказів прокурора області.
Шур працював у різних місцях. Почав збирати предмети старовини, навчився їх реставрувати. Двічі сидів у тюрмі.
— За свій язик, — пояснює Валентин Вікторович. — Маю двох синів — Владислава і Віктора. 1979-го Віктор служив у селищі Гончарівському на Чернігівщині. Приходить і каже: "Папа, я їду в Афган". Питаю: "Якого біса? Уб"ють же. Я — інвалід війни, і тебе скалічать". Наступного дня пішли з ним у штаб армії в Чернігові. Цікавлюся: за що мій син має їхати туди воювати? Відповідають: так требує родіна. Кажу, раз требує родіна, хай їдуть воювати діти міністрів, секретарів обкомів, іншого начальства. Командир кричить на мене: ви не патріот! А я повертаюся до Віктора і говорю: сину, наказую тобі в першому бою здатися в полон.
Сину, наказую тобі в першому бою здатися в полон
Нас із кабінету вигнали. Віктора так і не відправили до Афгану. Ще й 30 хлопців звільнили, що з ним у команді мали їхати. Син продовжив службу в Україні, а в мене почалися проблеми. За вказівкою КДБ порушили одразу три кримінальні справи. Посадили за спротив владі на півтора року. Відсидів вісім місяців у Вінницькій області. Звільнили за добру поведінку.
Вдруге Валентина Шура заарештували 1985-го — нібито за валютні операції. Отримав три роки з конфіскацією майна.
— Забрали будинок і колекцію вартістю 190 тисяч рублів. Відсидів півроку в СІЗО. Потім Верховний суд замінив ув"язнення на умовне. Будинок повернули, частину колекції теж. Могли всю повернути. Та міськвиконком прийняв рішення, що колекція представляє історичну цінність. Експонати передали заповіднику "Чернігів стародавній". Вони і досі там. Добиватимуся їхнього повернення. Можливо, президент допоможе, — сподівається чоловік. — Хочу відкрити власний музей і показувати свою колекцію людям.
8 
35413
Коментарі