32-річна Тетяна Непійко із 36-річним чоловіком Станіславом Данильчуком потонули в рівчаку неподалік села Борщівці Могилів-Подільського району на Вінниччині.

— Таня була вагітна п"ятою дитиною, — каже сільський голова Микола Данильчук. — Обоє працювали на кірпічному заводі у Вендичанах. Купили тут хату, щоби ближче було на роботу добиратися.

Перед зливою 24 липня Тетяна зібралася в магазин по хліб. Ішла через невеличкий рівчак, який за 200 м упадав у річку Немію.

— Дочка вийшла з хати з найменшим сином Сашком, йому трохи більше року, — розповідає мати загиблої, 51-річна Галина Подоба. — Але побачила, яка хмара суне, завернула малого додому. Танюшка мала почекати чоловіка з роботи, купити хліба та вернутися.

13-річна Ірина, Едуард, 11 років, 7-річна Аліса й Олександр, 1 рік, чекали на батьків до ранку. Потім старша донька побігла до сусідів. Ті заявили в міліцію, що Тетяна та Станіслав зникли.

Міст біля рівчака розмило водою. На дорозі вимило двометрову яму.

— Там труба лежала, а зверху був асвальт. Коли йшла злива, сильним потоком води розмило дорогу, асвальт поплив. На місці кладки вимило яму, — пояснює сільський голова. — Люди впали, їх підхопило потоком води й занесло в річку Немію.

Тетяну рятувальники знайшли в неділю. Її тіло зачепилося за вербові гілки.

— Коли Танюшку привезли, вся білесенька була, повимокала, — плаче мати. — А вона жалілася, що руки чорні від городу.

Поховали Тетяну в рідному селі Серебринець. Частину грошей на похорон виділив  Вендичанський цегельний завод.

— Тільки відбули похорон, як знайшли тіло Стасіка, — каже Галина Іванівна. — Його віднесло за чотири кілометри від того місця. Через день знову похорон, сльози. Дітки переживають, меншенький постійно питає, де мама.

Галина Подоба забрала дітей у Серебринець.

— Зі Стасіком Таня познакомилась у Вендичанах. Вона там на сахарному заводі робила, а він приїжджав у командіровки з Хмельницької області, — розповідає. — Я не хтіла, щоби вона замуж за нього йшла, бо то далеко. Таня гарною дівчиною була, мала в селі багато хлопців. Але казала, що без нього жити не зможе.

Меншенький постійно питає, де мама

Спочатку молоді жили з матір"ю Станіслава в селі Аркадіївці Хмельницької області.

— Дочка рідко приїжджала, бо далеко дуже, — жінка втирає сльози хустиною. — Стасік там робив у колгоспі водітєльом, а дочка через рік у декрет пішла з Ірою. А тоді Едуард родився. Дуже намучилися, як Аліска родилася. Дівчинка дуже квола була, Танюшка три місяці з нею в реанімації пролежала.

Станіслав і Тетяна не були розписані.

— Він мав жінку й з нею не розвівся, — каже Галина. — Вона десь чи за границю виїхала. Но жив із нею недовго, десь чотири місяці. Стасік ніколи за неї не розказував. Мама його була не проти Тані.

Два роки тому Тетяна з чоловіком переїхали в Борщівці.

— Купили хату, мали тягнути газ. Таня забєрємєніла Сашою, ходила на роботу, нічо її не беспокоїло. У фельшерський пункт побігла, вже як мале стало в ній ворушитися. Хтіла робити аборт, але врачиха її відмовила. Саша народився на сьомому місяці. Вона ще у п"ятницю була на роботі, а в суботу вже мала поповнення. Навіть у дікрєт не встигла оформитися. А останнім як забєремєніла, то меншого ще грудьми кормила.

Будинок у Борщівцях продадуть.

— Не хочу, щоб онуки туди верталися, до того рівчака, — каже Галина Подоба. — Як повиростають, купимо їм хату в Серебринці.

1975, 14 серпня — Тетяна Непійко народилася в с. Серебринець Могилів-Подільського р-ну  Вінницької області
1972, 3 квітня — Станіслав Данильчук народився в с. Аркадіївці Хмельницького р-ну на Хмельниччині
1992 — Тетяна познайомилася зі Станіславом на цукровому заводі в смт Вендичани
1993 — переїхали жити в с. Аркадіївці
1995 — народилася донька Ірина; за 2 роки — син Едуард, у 2001-му — донька Аліса
2005 — померла мати Станіслава, переїхали в с. Борщівці Могилів-Подільського р-ну
2007 — народився син Олександр
2008, 24 липня — Тетяна та Станіслав потонули під час повені неподалік від хати

×