Старшина Юрій Лебединський із Полтави 63-й раз відсвяткував повернення із фронту Другої світової війни. Раніше випивав чарку за перемогу, одягав парадний костюм з орденами, їздив на зустрічі ветеранів. Нині святкує вдома. У лютому йому виповнилося 90.
— Дід Арсеній був дияконом, — розповідає донька Лебединського Катерина, 59 років. — Юрій Арсенійович 4 роки тому переніс інсульт. Йому важко розмовляти. Він сидить у кріслі. — Дід помер — поїхав висповідати хворого на тиф і заразився. Бабуся залишилася сама з чотирма дітьми.
Родина переїхала до Полтави. Юрій закінчив сім класів, пішов працювати.
— Хуліганив у дитинстві, — Катерина Юріївна гладить батька по руці. — Його відвезли на перевиховання в Білорусію. Там бабусин брат, Григорій Валявський, працював у НКВД. Подумали, що він добре вплине на хлопця.
До армії Лебединського називали боксером із собакою, бо мав вівчарку й займався боксом. У Білорусії працював модельником на "Гомсільмаші". З дерева виготовляв моделі для лиття металевих деталей. Перед службою в армії повернувся до Полтави. Працював на РЕМЗі (нині тепловозоремонтний завод. — "ГПУ"). Там познайомився з Таїсією Ніколенко. Вона працювала на кухні. Коли 1938-го забирали в армію, запросив її на вечірку.
Лебединський служив у Ленінграді стрільцем-радистом у важкому бомбардувальнику ТБ-3.
— Авіація завжди манила батька, — продовжує донька. — До війни вчився в аероклубі у Полтаві. Потім його відрахували за хуліганство — виконав у повітрі якусь заборонену фігуру.
Юрій Арсенійович згадує про однополчанина Миколу Гастелло. В останньому бою він спрямував огорнутий полум"ям літак у німців.
— Дружив із Миколою, — каже. — У Ленінграді ходили на каток. У нас на двох була одна партнерка Маруся. Гарно каталася. Гастелло теж чудово їздив на ковзанах.
У Ленінграді на початку війни мисливці вбили ведмедицю. У неї залишилося ведмежа. Лебединський забрав його до себе. Назвав Машуткою.
— Коли батько був молодим, хотів поїхати із цирком, — Катерина поправляє батькові окуляри. — Але мати влаштувала скандал і не пустила.
Лебединський видресирував Машутку.
— Коли з польотів не поверталися екіпажі, командир казав: "Юро, давай!". Тато виходив на сцену з ведмедицею. Машутка показувала, як б"є фриців, — розповідає донька. — У них багато номерів було.
На рахунку Лебединського 360 бойових вильотів.
— За ніч, бувало, тричі в небо піднімалися, — донька поправляє Лебединському окуляри. — Летять, розказував, а очі злипаються. Бувало, стане льотчик до вітру і засинає.
Машутка перелітала з Юрієм на різні аеродроми.
Машутка показувала, як б"є фриців
— Після війни її нікуди було подіти, звіринці не працювали. Власноруч усипив її, — плаче Юрій Арсенійович.
— Коли звільняли Полтаву, хотів із літака скинути Таїсії шоколадку. Але побоявся, що німці знайдуть записку на плитці і розстріляють її, — каже.
Весілля зіграли 1945-го, після перемоги.
— Батько почав будувати дім. По цеглині возив із руїн, — говорить донька. — Викладав у технікумі столярну справу. У нього руки золоті. Комод, буфет, шафу, — показує, — усе сам зробив 60 років тому. Вони і досі стоять.
Жінка веде Лебединського у двір. Ветеран заглядає у вулик, чи є їжа для бджіл. Каже, займається ними з 1948 року.
— Пасіка була велика. З кожною бджілкою розмовляв. На літо вивозив за місто. Мед продавали постійним клієнтам. Зараз один вулик залишився. Тато тримає його для душі. Вживаємо пергу, пилок, — каже донька.
1918, 17 лютого — Юрій Лебединський народився у Кобеляках на Полтавщині
1925 — жив у Білорусії, працював на "Гомсільмаші"
1938 — повернувся до Полтави. Трудився на РЕМЗі. Познайомився з Таїсією Ніколенко
1938–1945 — літав стрільцем-радистом на важкому бомбардувальнику ТБ-3
1945 — одружився з Таїсією, почав будувати дім
1948, 16 листопада — народилася донька Катерина; за 6 років — донька Тетяна
1953–1963 — викладав столярну справу в полтавських школах N6 і N10
1978 — вийшов на пенсію
2 
35413
Коментарі
1