Уманчани живуть у гаражах

 

В Умані Черкаської області 12–13 вересня 20 тис. хасидів з усього світу зустріли  Новий рік за єврейським календарем. Учора вони роз"їжджалися додому.

Інвалідним візком їде хасид-ліліпут. Він у чорному лапсердаці, на потилиці — ярмулка завбільшки з яйце. Серед прочан трапляються чорношкірі, дехто йде на милицях або з костуром.

Уманчан до кварталу хасидів міліція пропускає за паспортами або перепустками, виданими мерією. Прочани — у білих панчохах до колін, білих накидках. У багатьох — довгі пейси, заплетені в коси. Навіть у дітей, яких теж чимало.

— Шалом! — чутно скрізь. Усі збуджені, але тверезі.

— Біла одежа — то в них щитається празникова, — розповідає пенсіонерка Ганна Іванівна. Вона живе на вул. Софії Перовської в однокімнатній "хрущовці". Жінка родом із Західної України, в Умані вже 30 років. — Хасіди тепер всігда приїждають (з 1988 року. — "ГПУ").

Ганна Іванівна каже, що релігійне свято триває десять днів.

— Пустила до себе п"ятьох, — продовжує. — Вони хочуть самі жити, без хазяїв. Я в цей час — по родичах, по знайомих, тако.

Питаю, чи вигідно брати квартирантів-прочан.

— Чи вигідно чи ні — мусиш, бо злидні. Раньше більше давали, — бідкається жінка. — А зараз багато по палатках живуть, на квартірі менше платять.

Хасид у хутряній шапці тримає круглий саквояж. Відкриває, дістає книгу. Починає на вулиці читати молитву, хитає головою вперед-назад. У містечку всюди написи івритом і англійською мовою. Найбільший будинок на вул. Пушкіна — новий 9-поверховий готель "Шаарей Ціон". Запитую, хто збудував готель, і чи давно.

— Та вони ж, — киває Ганна Іванівна на хасидський натовп. — Кілька років уже стоїть.

У багатоповерхівці навпроти готелю — відчинені квартири. У кожній хасиди співають, палять ароматичні палички. На сходах багато сміття, кругом пусті сигаретні пачки. Проте залишків їжі, мух немає. На розі — 14 контейнерів зі сміттям, заповнених ущерть.

На вул. Пушкінській, 5а стоїть кооперативна 5-поверхова "хрущовка" на 119 квартир.

— Тут, мабуть, лише в двадцяти квартирах немає прочан. Бо хазяї не впіймали собі їх, — пояснюють мешканці. Вони сидять на лавці в дворі. — А ми поки живемо в гаражах або по родичах.

Акуратно одягнене хасидське маля просить копійчину

— На першому поверсі якийсь Бергер викупив собі квартиру. Зробив там аж три туалети, облаштував міні-гостініцу. Пускає своїх. А ще їхні багатії палаток понаставили, селять туди своїх. Кажуть, беруть по 45 доларів за добу. Перебивають нам клієнтів, — скаржаться уманчани.

Розповідають, що раніше водоканал давав воду лише вранці й увечері. Тепер вода в мікрорайоні є цілодобово. Мовляв, хасиди дали гроші мерії на поліпшення водогону.

Поблизу дитсадка "Золотий ключик" український підліток хоче проїхати велосипедом. Двоє 6–7-річних хасидських дітлахів заступають дорогу.

— Відійдіть! — каже суворо хлопець. Діти регочуть — вдають, що не зрозуміли. Бавляться іграшковими автоматом, пістолетом. Хлопець старший, він наполягає. Ті все ж не поступаються. Він розвертається та їде геть.

П"ятеро підлітків-хасидів лаються матом російською, показують мені "фак". Запитую англійською, чому злословлять. Відповідають, що збиткуються, бо я — "гой", не їхньої віри.

Два старших увічливіші — 16-річний Іцхак і Шльома, 15 років. Іцхак в окулярах без оправи, з пейсами. Шльома — повновидий, обидва в лапсердаках. Хлопці приїхали з Ізраїлю, бували в Києві й Одесі. В Умані Шльома вже вп"яте, Іцхак — був шість разів. Планують приїжджати й далі.

На паркані висить розклад вильоту літаків із Києва, Одеси івритом. Написів українською небагато: "При пожежі дзвоніть 01!", "Кошерні продукти".

На вул. Бєлінського, найближчої до могили Нахмана, облаштовано чотири громадських туалети, але лише чоловічих. До всіх стоять черги, як на футболі. Прибиральники-уманчани ходять із мітлами й совками, наводять лад.

Акуратно одягнене хасидське маля просить копійчину. Дехто подає.

У низині — два ставки. На невеликому озерці Скеля прочани купаються. Один сторч головою пірнає голяка. За ним стрибає другий. Жінок поруч не видно. Пасуться кози.

Поблизу ставка Молодіжного хасиди збираються в гурт. Під вечір їх стає кілька тисяч. Вони чекають, поки на небі з"явиться перша зірка. Це означатиме прихід Нового року.

Сержант міліції Віктор Казаков, 24 роки, чергує біля ставу. Він приїхав у відрядження з Сум. Разом із ним служить пес-лабрадор Тара. Собака в коричневому комбінезоні, що застібається на "блискавку".

— Кращий пес Сумської області з пошуку вибухівки, — хвалиться сержант.

Каже, Тара обнюхала кілька автобусів і кільканадцять машин. Ретельно дослідила сумки прочан й нічого підозрілого не знайшла.

За неделю в хрущевке берут три тысячи долларов

— Завод "Мегомметр" зробив ставок років з 15 тому, після повені в Софіївці. А вони навкруги виють, — невдоволено розповідає житель вулиці. Він стоїть поряд з кафе "Ліза", що закрите на висячий замок. — Ці жиди дратують. Усіх поробили жаднючими. Один уманчанин хату ще навіть не добудував, не пощікатурив. А вже туди сімдесят хасидів запхав. Та з кожного, мабуть, по сто доларів узяв. Ось і рахуй.

Людмила Покальчук грається з 5-річним онуком Андрійком.

— Я шестерых хасидов пустила, — говорить Людмила Каурбеківна. Жінка смаглява, весела, за національністю — осетинка. Розповідає, що в Умань вийшла колись заміж. Розмовляємо російською. — Молятся. Играют на гитаре, кларнете. В рог огромный такой трубят.

Запитую, чи залишаються після від"їзду хасидів поламані меблі, зіпсовані речі.

— Было раз, стол пожгли. Ну, ничего — они ж заплатили.

Високий, у білій ярмулці хасид розмовляє російською. Говорить, він із Москви. Звуть Міхаїлом.

— Сервиса тут нет, конечно, — знизує плечима прочанин. Бере цигарку. Просить мене клацнути запальничкою — йому на свято не можна працювати. Видобування вогню хасиди вважають за працю.

Каже, що в Умані жити дорожче, ніж у Москві чи Єрусалимі. Ліжка стоять у два яруси, вода з кранів ледве тече, а сміття комунальники вивозять із запізненням.

— За неделю в хрущевке ваши берут три тысячи долларов, — обурено вигукує Міхаїл. — Уманчане уже и иврит выучили.

Тому, мовляв, деякі бідні хасиди жебракують, щоб потім доїхати з Умані додому. Вони просять гроші лише у своїх.

Говорю, що в готелі "Умань" бачив вільні місця по 50 грн за добу. Чоловік відповідає, що це надто далеко. Прочанам треба жити поблизу могили Нахмана, далі вони не селяться.

Нарешті хасиди бачать зірку й кричать, що настав Новий рік. Повертаюся поночі до готелю. Якийсь хасид справляє нужду під деревом.

Уранці за межами гетто прочан не видно. На базарі поблизу Свято-Миколаївської церкви баби подейкують, що якийсь хасид вранці приходив, купував одеколон.

В Умань приїхали 20 тисяч паломників-хасидів

Умань — райцентр на Черкащині, що розташований за 206 км від Києва. Тут живуть 90 тис. людей. Середня зарплата — 1154 грн.
Під час селянського повстання 1768-го, відомого як Коліївщина, в Умані вирізали чимало євреїв — лихварів, торгівців, земельних орендарів. 1810 року хасидський віровчитель Нахман наказав біля їхніх могил поховати себе. Він заповів, аби хасиди щорічно, на Новий рік, відвідували його могилу. Цьогоріч на свято приїхало 20 тис. хасидів із Росії, Європи, інших країн. Лише з Ізраїлю прилетіло 160 чартерних авіарейсів. Прочани залишили в Умані близько $2 млн.
Україна посідає друге після Ізраїлю місце за кількістю святих для євреїв місць.

×