Українка з донькою втекла із Сектора Гази

 

"Завили сирени місцевого муніципалітету, пролунали глухі звуки вдалині. Почалася паніка. Ми спустилися до підвалу будинку. Потім cусіди казали, що місто обстрілювали ракетами", — 30-річна Каріна Шаліл-Палійчук5-річну доньку Джабалію-Оксану.

Жінка привезла її до батьків у місто Котовськ Одеської області зранку 6 січня. На початку ізраїльської війни з Палестиною Каріна з 35-річним чоловіком-єгиптянином Маяджем та дитиною втекли з Ашкелона, ізраїльського міста на кордоні із Сектором Газа, у палестинське місто Тулькарм. Після Нового року пробралися до контрольно-пропускного пункту Рафах. За перехід кордону з Єгиптом свекруха Каріни, 57-річна Андія Шаліл заплатила $2 тис.

— По бідняках без грошей єгипетські прикордонники стріляли. Кричали їм: "Нам тут злидоти й терористів не треба", — розповідає українською Каріна. Родом вона з міста Бурштин на Івано-Франківщині. — Чоловік залишився в Газі, він працює в місцевій пресі. Маяджа батько вмовив — він у мене людина м"яка. Свекор Аль-Джала дуже розізлився, що я тікаю. Почав попрікати сина за непослух дружини. Але ж я християнка.

— Мама, Букіних, — просить Джабалія-Оксана ламаною українською мовою. Каріна вмикає телевізор — саме починається серіал "Щасливі разом".

Із майбутнім чоловіком Каріна познайомилася в Одесі влітку 2001-го.

Думаю, батько не відпустить чоловіка до мене

— Маядж навчався у Хайфському університеті в Ізраїлі, в Україну приїхав туристом. Побачилися на дискотеці. Гарно залицявся, із квітами, цукерками. Я вчила англійську й іврит, а він — російську й українську. За рік Маядж приїхав у Котовськ просити моєї руки. Я була на сьомому небі від щастя. Сестра Анжела плакала — вона на два роки старша, а ніхто не сватає.

По весіллі жили в Хайфі. Батьки Маядра розлучилися, свекор переїхав у Ашкелон, свекруха — у рідне поселення Назрух неподалік курортного Шарм-Ель-Шейха в  Єгипті. У лютому 2005-го родина перебралася у Сектор Гази — Маяджа направили викладати в школі при ООН.

— Кругом така розруха і купа обірванців бігає. Ніхто ні про що не піклується. Майже кожен чоловік радикально настроєний і готовий померти за Аллаха. Ніхто працювати не хоче, сидять і ждуть, коли надійде гуманітарна допомога. Жінок сприймають тільки як засіб продовження роду. Кожна має затямити, що її діти в майбутньому мають померти за Аллаха.

У Тулькармі подружжя Шаліл орендувало дві кімнати в будинку. Платили $20 на місяць.

— Жили без опалення — там не буває зими. Їжу готували на електричній плитці. Я пішла влаштовуватися на роботу в місіонерський центр гуманітарної допомоги, почали з мене вимагати 50 доларів. Хабарі та корупція там процвітають. Гроші тратили на їжу й одяг. Оце все, що привезла із собою, — показує на дві невеликі валізи.

Повертатися у Газу не хоче.

— Маядж щовечора дзвонить. Спілкуємося по кілька хвилин. Він плаче в слухавку. Каже, що приїде. Але я думаю, що батько його не відпустить. Сказав, що знайде йому покірнішу дружину-мусульманку.

×