"Пишу вперше, руки трусяться, та й окуляри — один мінус 13, тільки правий глаз є. А оце думала: де правди шукать? Може, ви допоможете?
Я пенсіонерка 1940 року народження, уже виплакала всі дні й ночі, не находжу собі місця. У нас у селі розвинено пияцтво, бо в селі самогонщики заядливі, не бояться ні Бога, ні совісті. Колотять уже таке, що, вийшовши від них, люди падають, як мухи, і лежать коло них.
Їх усі бояться, дві душі тільки в міліцію заявляли. У сільську раду теж не заявляють. Я оце плакала, кричала: де у вас совість? Син теж п"є. Застала, як виходив від них і упав зразу на дорозі. Цілу ніченьку не могли ми з дідом піднять його. Діду 72 роки.
А одного разу самогонщик погрожував, що й печінки поодбиває. Я просто не плакала, а тужила. Що — я його сина споюю? Він мого споює. Син що не заробить — усе проп"є в самогонщиків, віднесе до копійки.
У нас продавщиця жаліється, що чоловік уже все повиносив із дому: все залізне, зерно, кури, яйця, качки, картошку, буряки. Хати оббирають, і все до них.
Та чи є якийсь закон на них? Я вже боюся не за себе, а за дітей та онуків. Дід кричить: не кажи нічого, бо він спалить чи вб"є тебе, не знаєш, із ким зв"язалася. Не розрішав писать, то я нишком пишу від нього, поки він поїхав до дочки. Що ж це коїться, що в селі бійся, бо він князь, а люди плачуться?
Та доки ж буде таке тривати? Плачуть матері, жінки, діти. Боюся писати його прізвище, ім"я та по батькові. Його знають у селі й знають, що він таке казав. Бо одній казав "уб"ю" серед села.
Як зможете, допоможіть, будь ласка. І мого прізвища не викривайте".
Лист надійшов із с. Худоліївка Семенівського району Полтавщини
2 
35413
Коментарі