"Керівники району щороку погрожують: закриємо пошту, сільську раду, ФАП. Бо всі ці установи нерентабельні, — розповідає 66-річна Меланія Скоряк із села Попове на Полтавщині. — Хочеться кричати: а ви, панове, рентабельні оцим забутим, закинутим людям?".
Попове розташоване за 30 км від райцентру Нові Санжари та за 70 км від Полтави. В ньому живуть 352 людей. Більшість із них — пенсіонери, 20% — молодь.
— Кращі роки свого життя і здоров"я ми віддали на благоустрій села і процвітання тодішнього колгоспу імені Тельмана. Будували ферми, гаражі, контору, бані, комори, майстерні. 1997-го, як почалася руйнація, залишились без керівника. П"явся на посаду, обіцяв, що за п"ять років не узнаємо свого села. Поки не протер собі доріжку на підвищення у район, потім — в обласну раду. Пройшло кілька років і здійснилася його мрія: скрізь одні розвалля і покинуті хати у бур"янах, — продовжує жінка.
Два роки тому в селі закрили школу. Дітей возять у школи сусідніх Кобеляцького та Решетилівського районів. У квітні цього року закрили поштове відділення. Замість нього працює виїзне. Вантажівкою підвозять продукти харчування та побутову хімію. Тут можна передплатити газети та оплатити комунальні послуги.
— То ж поштарка було на щотчик подивиться, все пощитає і в книжечку запише. На пенсію я в неї накупляю вермішелі, мила, шампуню, канфетів, — розказує односельчанка Меланія Сіренко, 73 роки. — Бо їх дві було. А тепер одна на наше село і сусіднє Бечеве. То тільки заїде велосипедом, газету всуне у двері й дальше поїхала. Їй уже й батько із сином помагають. А за газ і свєт тепер платимо в машину.
Юлька почала за село балакати. Так уже пізно, його нема
Виїзне поштове відділення працює лише годину в центрі села.
— Ото стоїть із часу до двох. Бабусі зранку спішать по хліб, доки не розібрали. А тоді до обіду ждуть ту машину, щоб двічі з іншого кінця села не дибуляти. У той час саме корів із пасовища треба забирати. Інколи навіть подоїти не встигають, — обурюється сільський голова Марія Литвин, 55 років.
У селі працюють семеро людей: у двох магазинах, фельдшерсько-акушерському пункті та сільраді. Більшість селян тримають по п"ять-шість корів, свиней, птицю. Молоко заготівельникам здають по 70 коп./л. На ринок у Полтаву чи в райцентр возять продавати м"ясо, яйця та овочі та фрукти.
— Клубу в нас уже давно немає. Молодьож ото п"янствує біля магазинів. Тепер наче хочуть колишню почту на клуб переробити, — веде далі Меланія Скоряк. — Сюда нада з Америки або з Германії інвестора пригласить або Юльку Тимошенчиху. Вона посліднє время почала за село балакати. Так уже пізно, його нема.
Місцевим ФАПом у Поповому завідує медсестра 21-річна Ірина Рукась. Вона живе в сусідньому Великому Кобелячку. Щодня, крім вихідних, за 8 км їздить на роботу велосипедом. Її мати — фельдшер. Вона двічі на тиждень приймає хворих.
— Я 55 років на ФАПі проробила. Раніше топили дрівцями, вугіллям, брекетом. Йшла рано, у п"ять часов, щоб людям натопити. А січас і газ, і вода, а ніхто не хоче на село, — бідкається Меланія Сіренко.
— Ото хоч голова нас жаліє. Збирає на день села, Івана Купала. Недавно поставили на в"їзді і на виїзді два хреста, щоб оберігали Попове від напастей. Батюшка їх освятив. На 9 мая збираємося біля сільради і йдемо до пам"ятника біля клубу. Слава Богу, він ще стоїть. Голова прочитає доклад, пом"янем. Чи зійдемося провести на цвинтар односельчан. І завжди при зустрічах насувається ностальгія за минулим: як збиралися щоранку на наряд біля контори, як ходили на ферми, як їздили трактори, а учні бігли у школу з білими бантами і ранцями, — каже Меланія Скоряк. — Як підходять вибори, знаходять нас і в розваллях, і в бур"янах — стелять пух-перо обіцянками. Шанують спортсменів, артистів, співаків і не задумуються, що легше — співати чи доїти корів?
2 
35413
Коментарі