У Раїси Парамонової по кілька разів на день зупиняється серце

 

59-річна Раїса Парамонова з Сімферополя більшість життя провела в лікарнях. Із жовтня Раїса Олександрівна лікується в Інституті серцево-судинної хірургії імені Амосова в Києві. За рік була вдома менше 4 місяців.

Двомісна палата Раїси Парамонової зсередини замикається на ключ. Жінка підперезана пуховою хусткою. На стінах почеплений новорічний дощик. Сусідка Руслана, 32 роки, на кілька днів поїхала додому.

— Ми жили в Балтійську Калінінградської області Росії. У родині було п"ятеро дітей, я — найстарша, — розповідає Раїса Олександрівна російською. Її коротке волосся на кінчиках пофарбоване в червоне, очі підведені синім олівцем, на нігтях світлий лак. — Я зранку гралася з дітьми, а під вечір ходила квола, хотіла спати.

У неї в серці були шуми. Жінка згадує, що до 29 років медики не могли встановити їй діагноз.

— Раптово на кілька секунд зупинялося серце, — переплітає вона руки. — Нічого не боліло, голова не паморочилася. Просто падала посеред вулиці та нічого не пам"ятала.

1997-го їй порадили лікування за кордоном. Але для цього потрібно було 25 тис. євро. Їхня родина таких грошей не мала. Того ж року Раїса Олександрівна пережила клінічну смерть.

— Звечора боліло серце так, що не могла ні сидіти, ні лежати. Чоловік прокинувся о п"ятій ранку. Увімкнув світло, а я сиджу вся біла як стіна. Подзвонив сусідці-кардіологу. Вона розпорядилася, аби в лікарні готували операційну. Лікарі довго не могли запустити серце. Я була синя від тих утюгів — дефібриляторів.

Питаю про відчуття під час клінічної смерті.

— Я летіла всередині блискучого циліндра вперед ногами, — спрямовує вона руки вперед. — Довкола стояли великі люди в білих строях із каптурами, їхніх облич я не бачила. У руках тримали довгі тонкі трубки, схожі на лійки. Попереду — яскраве помаранчеве світло, мені треба було туди пролетіти. Раптом голос сказав: "Ти або залишаєшся з нами, або повертаєшся назад". Я підняла очі, а до того світла закривається кришка, наче з медових сот. Я злякалася і закричала: "Ні". Лікарі кажуть, що тоді в мене з"явився пульс.

Задовго до смерті чоловіка мені наснився його похорон

Чоловік Раїси Олександрівни Анатолій Григорович помер два роки тому від раку легенів. Він працював керівником кримського управління Спортлото.

— Задовго до смерті Толі мені наснився його похорон, — зізнається вона. — Сон нікому не розказувала, боялася. 2000 року в нього пішла носом кров. Ми думали, може, судина лопнула. А лікарі виявили в нього рак шлунка. Після операції він жив ще п"ять років. Я його доглядала. У грудні, після його смерті, мене прооперували.

На серці в жінки стоїть штучний апарат. Коли воно зупиняється, апарат запускає його знову. Вона розповідає, що це дуже боляче:

— Удари такі, як коняка ногою стукає у груди. Буває, серце зупиняється по кілька разів на день.

Раїса Олександрівна має двох синів. 40-річний Юрій — військовий, живе в Севастополі, має двох доньок. 37-річний Анатолій — у Бахчисараї. Раніше був військовим, тепер працює водієм. У нього двоє синів.

— У Анатолія хворі легені, наче побиті в дрібненьку дірочку, — бідкається мати. — Він інвалід, мусить вживати гормони.

У палаті на стіні приклеєна маленька фотокартка хореографа Григорія Чапкіса, 77 років. Збоку — ще одна, з автографом: "Самой обаятельной, на долгую память".

— Він у нас у гостях був, — стукає капець об капець Парамонова. — Приїжджав провідувати мою сусідку Русланку. Каже, що Русланка йому як донька. Коли був фінал "Танців із зірками-3", її оперували. Він дзвонив мені на мобільний кілька разів, питав — як вона. Наступного дня прийшов із квітами і двома пакетами їжі, — у вазі біля ліжка Руслани стоять засохлі троянди. — Я його називаю Чапка. Доки сидів у нас, двері в палату не зачинялися: всі бігали на нього дивитися.

Раїса Олександрівна каже, що в інституті за нею добре глядять:

— Годують безкоштовно тричі на день. Зранку чай дають, бутерброд із сиром і маслом. На обід суп, каша, котлети, сосиски. Увечері булочка, сік, кефір. Якби не вони, я давно померла би.

Каже, днями наснився сон про чистилище.

— Наче я в кімнаті, де багато людей, аж гул стоїть. За столом сидить велика жінка. А я маленька — навпроти. Вона питає мене без слів: "Як ти живеш, як оцінюєш свої вчинки?". Я поглядом відповідаю, що коли зроблю щось погане — каюся. Жінка махнула мені рукою на вихід. Я вийшла: куди йти — не знаю. Бачу двох чоловіків. На плечах у них блискучі сокири. "Іди, іди, тобі ще рано", — сказали вони, і я прокинулася.

1948, 20 березня — Раїса Цюпка народилася в Балтійську Калінінградської області Росії в родині військовослужбовця
1966 — вийшла заміж за сімферопольця Анатолія Парамонова
1967 — народився син Юрій; за три роки — Анатолій
1974–2004 — працює товарознавцем в "Укрювелірторзі" в Сімферополі
1998 — на серці поставили кардіостимулятор
2005 — помер чоловік; 19 грудня жінці зробили складну операцію з тривалою зупинкою серця
Від старшого сина має онучок 20-річну Кароліну й 15-річну Ванду, від меншого — онуків Олексія, 15 років, та 7-річного Олександра

×