— У нас із дружиною похоронне бюро в Хмельницькому. Якось звернувся німець. Хотів поховати у себе на батьківщині дружину-­українку. Вона приїхала сюди до рідних і померла. Чоловік оббігав усі ритуальні фірми, але ніхто не брався доправити тіло в Німеччину. Ми це зробили, — розповідає 32-річний Олег Мілінський. Із дружиною два роки тому переїхали у Варшаву. Відкрили фірму з міжнародних ритуальних послуг "Фунералія".

— Якщо в Україні помирає родич іноземця, він звертається до польських фірм. Вони забирають покійника і відправляють із Києва літаком. У випадку загибелі українця за кордоном, його тіло перевозити нікому. Вирішили створити фірму, що працюватиме в цьому напрямку. Зареєстрували в Польщі, бо на території Євросоюзу легше працювати з іноземцями, компанії більше довіряють. Для поїздок по небіжчиків не потрібно робити візу.

Вперше перевозили тіло українки з Італії до Черкас. Жінка була заміжня за італійцем. Після смерті він від неї відмовився. На оформлення документів знадобилося 10 днів.

Найчастіше доводиться перевозити тіла заробітчан.

Після смерті людини відкривається ціла сімейна драма. Родичі не хочуть платити за перевезення тіла через образи, ділять спадок. Таких покійників ховають за кордоном. Приїхати в чужу країну на похорон дешевше, ніж оплатити доставку тіла. Хтось спеціально хоронить родича за межами країни, щоб потім було простіше оформити візу на відвідування могили. В консульствах з таких питань не відмовляють.

Українцям, які їдуть за кордон, варто страхувати життя. У випадку хвороби чи смерті поліс усе покриє.

Є покійники з величезною заборгованістю за лікування. Померлому в Італії медики нарахували 40 тисяч євро боргу. Людину до останнього лікують у кредит, гроші вимагають із родичів. Але забрати тіло можна без погашення боргу. Наші потім не виплачують, іноземні клініки нічого зробити не можуть.

Найпростіший спосіб зекономити — кремація. Урну купують в Україні за 600 гривень і передають за кордон. Там вона обійдеться значно дорожче. Православні рідко погоджуються на кремацію. А коли й наважуються, кладуть урну з попелом у труну і влаштовують похорон.

За кордоном холодильники для тіл є навіть у глухих селах. Похорони можуть робити через тиждень, місяць.

Часто мої колеги застряють у різних країнах через тяганину з документами. Буває, вимагають такі, яких в Україні не роблять. Наприклад, дозвіл міської ради на забирання тіла.

У Росії вимагають хабарі за безкоштовні довідки. Платимо по 500–600 євро. Неохоче йдуть на контакт з українцями. Сім'я одного вбитого просила пояснити, що сталося. Поліція навіть не прийшла не зустріч. Із такою ж бюрократією стикаюся і в Україні. Торік мусили поховати тут азербайджанку, бо поліція не схотіла дати один папірець.

Із ближніх країн тіла перевозимо автомобілями. В Польщу й Італію наші катафалки їздять, як рейсові автобуси. Щотижня забираємо померлого. Раніше регулярно возили заробітчан із Росії, зараз у лідерах — Польща. Із Туреччини і Єгипту покійників веземо влітку. Найчастіше не витримує серце.

Найважче — з туристами з островів. Там немає прямих рейсів. Тіло потрібно вантажити на катер, а потім — кілька разів на літак.

Жінка хотіла перевезти сина-альпініста, який розбився біля Евересту. Це коштувало понад 10 тисяч доларів. Збиралася продати квартиру. Врешті вирішила кремувати. Виявилося, крематоріїв у Непалі немає. Спалили на вогнищі, не залишилося навіть праху.

Для Європейських країн усе, що потрібно оформити родичам — довіреність на отримання тіла. Заставу чи грошей наперед не беремо.

Наступний крок — пошук тіла. Часто люди не підтримують зв'язку з родичами. Коли знаходимо померлого, дізнаємося, чи можна його забрати. Труднощі виникають, якщо сталося вбивство чи аварія. Тоді труп тримають, доки судмед­експерт дасть висновок. У Франції, Італії, Іспанії оформляти документи можуть лише місцеві похоронні фірми. За папірець можуть вимагати 2 тисячі доларів. Доводиться домовлятися.

Якось привезли додому не того покійника. Чоловік потрапив в аварію. Поліцейські, які відправляють тіла в морг, неправильно його підписали. Родичі не впізнали небіжчика, мусили везти назад і обмінювати. Інша фірма півроку тому кремувала не ту людину. Родичі подали до суду.

7 місяців — найдовше оформляли документи на померлого у фірмі Олега Мілінського. Чоловік потрапив під машину на пішохідному переході в Римі. Прокурор не віддавав тіло до закінчення суду.

30 покійників-українців переправляють щомісяця з-за кордону.

7000 євро — 201 554 грн — обійдеться похорон у Берліні. Найдорожче коштує місце на кладовищі. Його здають на 20 років. Оренду потрібно оплатити одразу. Це близько 2400 євро. Це 67 200 грн. Згодом оренду можна продовжити. Найбільші похорони влаштовують у Грузії. Там заведено робити поминки на 600 і навіть на тисячу людей. Це коштуватиме 10–тис. євро або 287 тис. грн. Коли хоронять знатну людину, родичі часто беруть кредити. Найдешевше поховати в Ізраїлі — 1200 євро або 34500 грн. У цю суму входять поминки, оплата за молитву і пам'ятник.

Митний кордон проходять без черги

— Забирати тіла за кордоном дозволять лише спеціальними автомобілями з місцем для труни. Цьогоріч в Італії нас оштрафували на 3 тисячі євро. Коли їхали за покійником, потрапили в аварію. Машина врізалася в наш катафалк, його забрав евакуатор. Щоб не втрачати час, по покійника вислали звичайного буса. Його зупинили поліцейські, — каже Олег Мілінський. — Труну забрали в морг. Водія посадили за ґрати на ніч. Бус поставили на штрафмайданчик. Мусили висилати третю машину.

Стараємося допомагати людям, в яких немає грошей. Робимо знижку або перевозимо тіло безкош­товно. Тоді чекаємо на друге замовлення, щоб забрати двох покійників за раз. Маємо машини на чотири труни.

Кордон катафалк проходить швидше за звичайний транспорт. Жінка жартує, що без небіжчика додому їздити не хоче.

×