55 років разом живуть 72-річна Ольга Йосипівна і 77-річний Микола Андронович Дирди із села Самгородок Смілянського району на Черкащині. За життя побудували кілька хат, виростили трьох доньок, мають дев'ятьох онуків і 22 правнуків. Ольга Йосипівна була передовою дояркою, а Микола Андронович — механізатором.
Живуть Дирди в кінці вул. Набережна. У дворі бігають курчата. Хазяйка з палицею застилає рядниною лавку. Поруч у картузі сідає чоловік. Згадує, що у 22 роки батьки наполягли, щоб одружувався.
— Я три роки гуляла з його товаришем Льоньою. З Миколою переписувалися, коли служив, по-дружеські, — каже Ольга Йосипівна.
— Але до армії я два вечори ходив до неї, — Микола Андронович киває на дружину, — ще до Льоні. Після армії гуляв з Марусею, подругою Олі. Але вона була така ревнива. Е, думаю, якщо ти зараз мені штрикаєш, то з тебе жінки не буде.
Вперше Микола Дирда провів майбутню дружину додому після зборів у клубі.
— Я пішов за Олею й Марусею. На вигоні бачу, обидві мнуться. А я таки уперся іти з Олькою. Маруську додому забрав її брат. У той вечір питаю: "Олю, ти згодна піти за мене заміж?" Вона відповіла, що не знає, боялася, що Льоня скаже. А Льоніна рідня поставила задачу, за любу ціну відбити його від Ольки. Бо в неї немає батька і бідна. Наступного дня вона сказала мені "да". Сватать до її матері Пріськи пішов після роботи. До півночі сіяв просо. Прибігаю додому, а дядька Тихона, що мав іти зі мною, ще немає. Я до нього. А він лежить на лежанці кореником, ноги задер. Тітка виправдовується, я йому сукиному сину казала, а він лежить. Взяли півлітра і хлібину. Приходимо, а гості куняють, хто й заснув. Бачу, що всі не довольні, але стола накривають.
За реєстрацію в сільській раді заплатив 1,5 крб. і могорич.
— Паспортів не було тоді. Секретарка по митриці клепнула штампи. Отак ми стали Дирдами. На свайбі дарували хто 50 копійок, хто й без нічого прийшов. Гуляли тиждень, — сміється Ольга Дирда.
Жили спочатку в Ольги Йосипівни. Виїжджали з переселенцями у Миколаївську область. Звідти повернулися з новонародженою донькою Марією.
— Другу дочку Таню я дома народила. До останнього вилами копала картоплю. Під вечір відчуваю, що не те. Я мовчки до хати. Думаю, хоч помиюся. Влізла у ночви, а мене судорги схопили. Кричу Миколі хай бистро біжить по машину. Доки привезли лікаря, я народила. Через шість років народили Аллу. Маю три дівчини, але чоловік сина хотів.
Микола Андронович каже, що з 1956 року живе з третиною шлунка.
— 1944-го мені було 10 років. У нашому класі зібралися більш як 20 гавриків різного віку. Петро Марків приніс у школу запал. Такий ролик блискучий. Я ту цяцьку поніс показать брату Петрові. Йому 14 було. Ми полізли з ним на піч. Меншу сестру Ганну нагнали, щоб не бачила, що робимо. Брат тільки стукнув об гвоздь на вікні, воно як жахнуло. Його розчленило, повідривало руки і внутріность вся викотилася. Бідний помучився півтора часа і кінчився. Я півтора місяця провалявся без свідомості. В армії, коли розгружав вагони, лопнув жолудок. У госпіталі врачі пішли на обід. Операцію робив якийсь асистент. То він просто позашивав і все.
Другу операцію на шлунку Миколі Дирді зробили за рік. Лікарі сказали, що проживе не більше як 11 років.
— Оля знала, що я порізаний, — торкає дружину за руку. — То вона мені і жінка, і мати, і медсестра. Без борщу й дня не можу. Горілки багато не п'ю, по чарочці.
За роки спільного життя Дирди побудували чотири хати. Діти з онуками і правнуками живуть у навколишніх селах.
— Якщо щось потрібно робити, дзень-дзень по телефону і збігаємося.
Недавно хтось покрав в онука Колі в Кам'янці (райцентр. — "ГПУ") птицю. Геть і квочку із крашанками. Баба зразу кинула клич. Гуртом нагрузили повну машину гусей, курей, квочку, картоплі, закруток і повезли. Всі з нами радяться. До діда по своїх ділах, а до мене — по моїх, — каже Ольга Йосипівна.
3 
1
Коментарі