Сім"я киян Міропольських тримає вдома жабу — самця Шкрека. Щовечора він співає голосом цвіркуна. Господарі записали рулади Шкрека на диктофон і вмикають усім охочим.

46-річні Володимир Міропольський та його дружина Марина — біологи. Їхня донька Марія, 19 років, навчається в Києво-Могилянській академії на еколога. Родина живе в двокімнатній квартирі на Шулявці. У помешканні щойно закінчили євроремонт, тому меблів немає.

5-сантиметровий Шкрек плаває в маленькому акваріумі на підвіконні в кімнаті Марії.

— Мені його подарувала подружка Тетяна на день народження, — розповідає Марія, присідаючи на стару табуретку. Русяве волосся спадає дівчині на око. — Коли ситий, співає щовечора. Годую його рибою, м"ясом, черв"яками. Ковтає, доки з рота не стирчить. Якщо щось довге, пропихає лапками.

У кімнаті Марії, крім ліжка, є три клітки. В одній живуть двоє пітонів. У другій — африканська миша Ківі. Вона має голки, як у їжака. У третій — пара сірих шиншил.

— Хлопчика-шиншилу нам дали друзі. Сказали, що його звати Вася, — розповідає Марина Анатоліївна, поправляючи окуляри з тонкою оправою. — Ми його переназвали. Тепер він Чінчі. Потім купили дівчинку Чілю. Якось вона обгризла Чінчі вуса. Тоді шиншил легко розрізняли, — сміється жінка. — Ще в нас були саламандра, хамелеониха, черепаха. Але померли від старості.

Тварин Міропольським дарують. А деяких вони підбирають на вулиці.

— Учора подзвонили наші друзі. Вони знайшли щойно народжене цуценя з пуповиною, замотане в целофановий кульок. Ми хотіли забрати собі, але до ранку собачка померла, — веде далі жінка.

Ще родина тримає дві кішки. До кімнати заходить Чара — чорна із зеленими очима. Її донька Бабайка ховається в сусідній.

— Якось Чара випала з 12-го поверху. Вивалилася разом із решіткою. Упала на кущі, зламала пальчика, — гладить господиня кішку. — У неї тоді була весна. Шиншила Чінчі її ревнує, нещодавно перекусив їй хвоста.

Міропольські розповідають, що мають іще одну квартиру в цьому будинку.

— Торік нам у спадок дісталася однокімнатна від сусідки Лариси Сергіївни. Ми 17 років дружили. Рідні сусідка не мала. Вона працювала асистентом режисера на кіностудії імені Довженка. Померла на 84-му році життя. Останнім часом багато курила, почала все забувати. Ми встановили їй другий замок у двері, щоб нікуди не пішла.

Марина Анатоліївна каже, що знайшла троюрідного племінника Лариси Сергіївни. Від квартири тітки він відмовився.

В акваріумі жаба починає ляпати лапами об скло та розбризкувати воду. Господар гладить її пальцем по голові.

— Витягувати з води не можна, — каже він. — Бо може задихнутися.

1960, 14 грудня — Марина Капелиста народилась у Краснодарі (Росія) у родині інженерів
1960, 28 листопада — Володимир Міропольський народився в Смілі на Черкащині в сім"ї будівельника
1981 — одружилися
1985 — Капелиста закінчила біофак Київського університету ім. Шевченка; за два роки його закінчив її чоловік; згодом здобув освіту ще й економіста в Київському транспортному університеті
1987 — сім"я отримала квартиру в Києві; народилася донька Марія
2003 — завели жабу Шкрека
2004 — донька вступила до Києво-Могилянської академії, вчиться на еколога
2006 — сусідка Лариса Сергіївна заповіла Міропольським свою квартиру
Марія Анатоліївна працює в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості. Володимир Володимирович — заступник голови правління Київського заводу залізобетонних конструкцій N1

×