Письменник 30-річний Маркіян КАМИШ із Києва нелегально ходить до Чорнобильської зони відчуження.
Уперше побував там 2010‑го. Відтоді здійснив більш як 100 експедицій.
— Коли йшов перший раз, моїм провідником зголосився стати один хлопець, — розповідає Камиш. — Ще на підході до "колючки", за якою починається зона, порізав руку — розпанахав її біля вени гостряком від рами дешевого китайського рюкзака.
Маркіян народився у сім'ї ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Навчався на історичному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. За два місяці до закінчення покинув вуз, щоб стати письменником. Про зону відчуження видав три книжки. Загалом прожив у Прип'яті близько чотирьох місяців.
— Вилазили з друзями походити широкими проспектами на світанку, а вдень витягали дивани на дах і відлежувалися на них, як тюлені. Тягнули прохолодні напої через трубочки, слухали техно. Часто напивалися і голосно вмикали музику. Одного разу серед глухої ночі зустріли в центрі Прип'яті двох нелегалів, які попросили підзарядку до телефона. Вирішив відвести їх до нас у хату. Був такий п'яний, що вперше за багато років заблукав у кущах Прип'яті і ніяк не міг знайти дорогу назад. Тоді один із хлопців надів на голову кіпу і зі словами "сейчас я тебе помогу" дістав із кишені католицький хрест. Здійняв його високо над головою, прокладаючи мені шлях. У Бога не вірю, але тоді потрібний під'їзд одразу знайшов.
Згадує, як 2014 року повів друга на об'єкт "Чорнобиль-2".
— Форсували річку на надувному човні, довго брели по коліна в болоті. Нас до смерті заїдала мошкара, — продовжує. — Забралися на радіолокаційну станцію "Дуга". З неї друг побачив градирню (споруда для охолодження ядерного реактора. — ГПУ) п'ятого блоку ЧАЕС. Спитав, що там? Підвів його прямо до реакторного цеху, і раптом нас погнали собаки. Забігли всередину, а вони ще півгодини гасали навколо блоку. Майже не вмикали світло і так-сяк пробралися до глибоченної бетонної ями. Було темно, друга поруч не бачив, тільки чув. Він говорив, що це нереально крута пригода, про яку мріють десятки тисяч людей у всьому світі. Потягнув його на дах того блоку і у передсвітанку, на передостанньому прольоті ми лавірували над проваллями в повній темряві. Звалитися було раз плюнути. Мабуть, це і була справжня небезпека. А друг і досі нелегалить. Сходив уже разів 30.
У теплу пору в чорнобильській зоні багато комарів. Активні кабани. До 2015-го їх було там стільки, що сталкерам доводилося відганяти їх від найсмачніших прип'ятських яблунь.
Найнебезпечніші місця у Прип'яті — каналізаційні колодязі. Люків на них немає. На автоматі моніториш дірки в землі, щоб не провалитися. Буває, навіть у Києві думаєш про це.
Донедавна Маркіян бував у Чорнобильській зоні по 15–20 разів на рік. Зараз не ходить, бо працює над новим романом.
— Торік був там п'ять разів. Весною забився в хату в селі Бовище. У шафі захована ціла валіза фото, зроблених до аварії, а перед домом стоїть опудало з косою. Потім ще якось літом хропів, згорнувшись калачиком, під колонадою будинку культури "Енергетик" на центральній площі Прип'яті, доки художник Гамлет Зінківський малював на стіні. В жовтні зайшов за колючий дріт, переночував, але передумав іти до Прип'яті з іншими, і сам повернувся. Тоді в копитних якраз гони були й вони кричали як різані. Тільки перейшов кордон зони — міст через річку — все стихло.
— Часто заходив у Зону в одному й тому самому місці, — говорить Маркіян Камиш. — На дорозі між двома селами лежала стара доаварійна коляска. Постійно, проходячи повз десятки разів, сантиметрів на 20 пересував її. Коли вчергове йшов, коляски вже не було. Повернувся із Зони і два дні не міг заспокоїтися. Думав, де тепер вона? Ніби дурниця, але показова. Коли ходиш постійно, помічаєш мікроскопічні зміни. Але за останні дев'ять років Чорнобильська зона змінилася мало.
2 
35413
Коментарі