Удова барда Тризубого Стаса 56-річна Марія Щербатих у неділю проведе вечір його пам"яті в Українському домі. Співак помер торік 28 січня — на 59-му році життя. Завтра йому виповнилося б 60 років.

Із Марією Іванівною Станіслав Щербатих прожив 30 років. У них є 29-річний син Володимир. Він теж любить співати, але працює дизайнером. Має дві вищі освіти.

— Живемо з сином у Києві, в "хрущовці" на Печерську, — розповідає жінка. — Ще зі Стасом почали ремонт, але не встигли закінчити. Після похорону рік нічого не чіпали.

З-під Міріїної норкової шапки вибивається фарбоване каштанове волосся. Сідаємо за столик у "Дабл Кофе" на Подолі. Жінка виймає з кулька коробку цукерок із лікером, пропонує пом"янути Стаса.

Станіслава Щербатих поховали 31 січня 2007 року. Артист помер після третього інсульту. Його тіло лежало у квартирі два дні. Дружина з сином саме поїхали на Івано-Франківщину.

— Одружувався мій племінник. Син був на весіллі за дружбу. А Стас мав під"їхати пізніше, бо ще мусив намалювати знайомому Вадиму Кастеллі заставки до фільму. Чомусь не відповідав на дзвінки. Я зв"язалася з сусідами. Ми живемо на першому поверсі. Через кухню вони побачили, що Стас лежить на підлозі й не рухається, — пригадує жінка. — Я добивала себе, чому не була поруч із ним. Лікарі пояснили, що не встигла б і викликати "швидку".

Каже, чоловік хворів п"ять років.

— Перший інсульт мав 2002-го. Приходжу додому, а він лежить нерухомо на ліжку. Лікарі заборонили йому пити каву, курити. Він кодувався від паління. Але коли мене не було вдома, зірвався. Через рік я з сином поїхала на Великдень до Івано-Франківська, до родичів, а Стас залишився в Києві. Із другом ішов до аптеки по ліки. Там і впав. Йому відняло мову, викрутило руку й обличчя, — жінка покашлює. — Це мої недоліковані бронхи, — скаржиться. — Нема часу лікуватися.

Марія Щербатих викладає християнську етику в Києві при церкві на Аскольдовій могилі й у Інституті штучного інтелекту.

— Якби не Бог, не вийшла б із депресії, — ділиться вона. Поправляє на правій руці срібний перстень із зображенням Божої Матері. — Двічі на рік ходжу в Зарваницю. Навесні присвятила прощу за упокій душі Стаса, аж тоді мені стало прояснятися в очах.

У кафе гучно грає музика. Удова нервово перебирає фотокартки чоловіка. Показує одну, на якій він із матір"ю й тіткою.

Згадує, що батько помер, коли Станіславові було півтора року. Родина жила на Алтаї. Тітка Марія вивчилася на лікаря й за розподілом потрапила до Франківська. Побралася з репресованим Яковом Попадюком. Своїх дітей вони не мали, тому виховували Ганниних. Обидві жінки вже померли. Тітка перенесла інсульт, лежала паралізована кілька років.

Жінка часто каже: "Стаса треба було знати!" — й усміхається.

— Зустрілися ми в Судаку. Він був красивий, із густою шевелюрою. Смішив усіх. Подарував шахову дошку й написав на ній свій телефон. Я подзвонила йому вже зі Львова. Наступного дня о шостій ранку він стояв на порозі. А за місяць поїхав до батьків просити моєї руки.

Зізнається, що улюбленим заняттям родини було читання книг.

— Люди купували машини, а ми — бібліотеку. У двох кімнатах стояло по шість книжкових шаф. Часто ходили у кафе їсти, щоб мати більше часу на читання.

На Прикарпатті Марія Щербатих має недобудовану дачу. Неподалік, на кладовищі Дем"янів Лаз, — могила її чоловіка.

Якось ішов Франківськом, щось думав і вдарився головою у стовп

— Її видно з тераси будинку, — зауважує. — Стас любив сидіти біля каміну, пити каву. А от машини він не хотів. Був творчою людиною. Якось ішов Франківськом, щось думав і вдарився головою у стовп.

Питаю, чи сниться їй.

— Одразу після смерті наснилось, що лежу на дивані, а він на підлозі — обличчям до мене. Усміхається і простягає руку. Я зраділа, бо зрозуміла, що він мені вибачив. Іншим разом танцював коломийку. Кликав, але я не наважилася перервати їхнє коло. У житті Стас був лінивий до танцю. Коли мене запрошували інші, не ревнував. Моя 82-річна мама його любила. Коли Стаса не стало, боялися, що й вона не житиме. Лікарі, священики довго заспокоювали її.

1952, 21 січня — Марія Гук народилася в с. Молотів Львівської обл. у родині шофера
1971 — закінчила поліграфічний технікум у Львові
1976 — одружилися зі Станіславом Щербатих; рік жили в Івано-Франківську, три — на Камчатці
1978 — народився син Володимир
1980–1995 — режисер кіностудії "Марічка"
1984 — студентка філфаку Чернівецького університету
1996 — переїхали до Києва
2002 — викладає християнську етику
2007, 28 січня — помер чоловік

×