42-річна Тетяна Новошицька приїхала до України з російського міста Нижньовартовська. Вона має двох сестер у Криму й свекруху — в Західній Україні. Жінка завітала в гості до рідні й синів, які навчаються в Києві. Зустрічаємося з Тетяною в одному з миргородських санаторіїв, де вона вирішила оздоровитися. Розмовляємо на лавочці в парку.
— Народилася я в Україні, тут, у Полтавській області, — розповідає жінка російською. — Як мені виповнилося 11 місяців, батьки переїхали в Крим, у село Правда. Я вчилася в 6-му класі, коли мама захворіла на рак шлунку. Я рано вставала, щоб подоїти корів, довести до толку город, і йшла на уроки вже втомлена. На великій перерві, щоб ніхто не знав, бо соромно, бігла до корови.
Двічі на тиждень потрібно було прати. Пам"ятаю сцену: випрала я всю постільну білизну без машинки, перед цим виварювала її. Усе розвісила, зайшла в дім, сіла біля мами. Руки болять. Мама каже: "Дитино моя, треба ще ж попоратись". "Да", — відповідаю я й виходжу надвір. А мотузка порвалась, і вся моя білизна в бруді. Я як закричу — і до мами. А вона плаче...
Після смерті матері Тетяна поїхала навчатися до Мелітополя, в машинобудівний технікум.
— Приїжджаю додому, а батько пішов жити до іншої жінки, — веде далі Новошицька. — Він міг спитати: "Гроші в тебе є? Чи мені знову давати?". Що я могла сказати на це?
Студенткою Тетяна познайомилася з Ігорем Новошицьким.
— Ми зустрічалися більш як рік, а потім він мені шепоче: "Я зараз тобі скажу таке, після чого ти мене відразу кинеш". Я злякалася: одружений, діти? А він, виявляється, молодший на рік і вісім місяців. Це ж йому ще армія світить! Ми одружилися, і я моталась до нього в армію часто, доки не завагітніла.
Після народження синів Романа й Олега мешкали в Чернігові.
— Жили в бараку військової частини. Ігор залишився бригадиром на будівництві там, де відбував армію. Якось 7 березня до мене приходить його друг Олег і каже: "Хочеш знати, де твій чоловік?". А я: "Хочу". І він показав будинок коханки Ігоря. Вона, виявляється, костюмчик йому купила, вони в ресторани ходили, доки я думала, що він у відрядженнях. Вона на вісім років за нього старша. Стукаю в двері, відкриває. У кімнаті напівтемрява, на столі — тарілка з недоїденим огірком. "Мого чоловіка годувала?" — питаю. — "Да". Я цікавлюсь: "Тобі Ігор щось подарував на 8 Березня?" — "Ні". — "То я тобі його дарую", — і побігла в барак.
Потому Тетяна покинула чоловіка, але він повернув її.
— Оселилися ми в свекрухи, на Західній Україні. Вони порадили Ігореві податися на Північ, заробляти гроші. Він поїхав, а приїжджати забував, — сміється жінка. — Тоді я подалася з двома дітьми до Криму. Думаю, буде де притулитися — залишуся, ні — назад вернуся.
Влаштувалася дояркою. О третій ранку вставала, пила каву, фарбувалася й ішла на ферму. У селі шуткували: "А як не нафарбуєшся, корови молока не даватимуть?". Скотники по запаху парфумів знали, що я вже на роботі.
Тоді захворів батько і позвав сестер.
Слава Богу, що я в Сибіру, а не в Криму
— Я Наді кажу: "Тобі будинок буде, мені — велосипед". А батько відрізав: "Будинок буде Тетяні". Між мною і Надею наче кішка пробігла, а ми ж так дружили! Кажу їй: "Давай жити так, як раніше — разом, яка різниця, на кому будинок?". Але вона попросила в колгоспі якесь приміщення й перебралася туди.
Подруги порадили Тетяні подати на аліменти. Вона так і зробила:
— Ішли спочатку копійки. А потім повалили такі гроші! За два роки я склала п"ять тисяч доларів. Але продовжували жити скромно, мені хотілося наскладати дітям на навчання. Тільки в суботу їздила на базар і купувала цукерки, печиво й сосиски.
Якось навесні приїхав чоловік.
— Під"їжджає до двору іномарка. Дивлюся — Новошицький, кілограм під 120 — поправився. На шиї — хрестяра. Я думала, що морду йому чимось накачали — така здорова. Питає: "Де діти?". А в самого очі від сліз блищать. Він поїхав на Північ простим слюсарем, за п"ять років став начальником будівельної фірми, підлеглих мав 300 осіб. Розказував там усім, що я не хочу до нього їхати, а мені казав, що там умов нема.
Після того як чоловік повернувся на Північ, Тетяна й собі купила квиток до Нижньовартовська. Будинок залишила сестрі. Відтоді живе в Сибіру.
— Купили ми 4-кімнатну квартиру, забахкали ремонт, працювати він мені не дозволяв. Купив шубу норкову до п"ят, із салонів краси я не вилазила. А потім з"ясувалося, що в нього коханка — на 16 років за нього старша! Тетяною Володимирівною звуть. Ігор почав кричати: "Ну для чого ти дізналася? Я від тебе йду!". А розлучення? — питаю. "А ми вже давно розлучені". Встиг оформити без мене, — пояснює. — Не хотів квартиру залишати. Купив мені двокімнатну.
Нині Тетяна живе в цій квартирі, працює начальником відділу в ЖЕКу, отримує $700 зарплатні. Ігор уже покинув Тетяну Володимирівну, оженився на молодшій жінці з трьома дітьми. Синам оплачує навчання й оренду квартири в Києві. Після розлучення Новошицькі пробували зійтися ще раз, та розбіглися за два місяці. Тетяна каже, що й досі кохає Ігоря, однак жити з ним не буде, бо не може пробачити.
— А на чоловікових коханок не ображаюся — кожна жінка до себе тягне. Якби не Тетяна Володимирівна, то наша родина взагалі нічого не мала б, — говорить жінка. — Вона навчила Ігоря всьому, що він знає.
— Мені часто сниться сон: я в Криму, нема грошей, ніхто мені не позичає. Просинаюся в холодному поту. Думаю: слава Богу, що я в Сибіру, — усміхається Тетяна.
1964, 1 жовтня — Тетяна народилася в селі Староаврамівка Хорольського району Полтавської області
1965 — батьки переїхали в Крим
1980 — померла мати
1984 — вийшла заміж за Ігоря Новошицького
1986 — народився син Роман
1987 — з"явився на світ син Олег
1992 — чоловік поїхав на заробітки в Сибір, через п"ять років туди перебралася й Тетяна з дітьми
1998 — розлучилися
2006 — востаннє бачила чоловіка
2 
35413
Коментарі