"Недавно лежала в лікарні моя знайома Галя Потійко, — 78-річна Тетяна Свириденко дістає із печі горщики із борщем і пшоняною кашею. Просить сідати до столу. — Я перепитала, що там дають їсти. Галя сказала, що годують перловою юшкою. А я цього року багато гурків наквасила. Віддала для больних чотири каструлі. Да банок усячини 53 штуки. Одного щавлю 30 банок".

Ще жінка зібрала мішок свіжої сушки, пучки м"яти, звіробою. Викликала по телефону "швидку", щоби забрали.

Тетяна Свириденко живе в селі Киріївка Сосницького району на Чернігівщині. Заготовляти щавель і трави їй допомагає 52-річна дочка Тамара.

— Хворим продукти не віддаю, а пригощаю, — поправляє Тетяна Гаврилівна. — Бо хворі — це не старці. Хоч у багатьох із них немає рідних, які б їсти в палати приносили.

Каже, народилася в Киріївці в багатодітній родині. Працювала на колгоспній фермі. Заміж не виходила, сама виростила доньку. Тамара після школи теж пішла працювати до колгоспу. Була фуражиром, розвозила конем їжу коровам і телятам. Як колгосп розвалився, стала допомагати матері на городі.

У березні 1988-го Тетяна Свириденко потрапила в районну лікарню — із застудою.

— Побачила, як там: чаю нормального не можна було випити, — згадує жінка. — Тоді й почала лишнє передавать, картоплі завезла. Коли усадьбу  додаткову дужали порать, городину із неї всю віддавали хворим. Два роки тому порося виростили для лікарні. А позаторік іще одного віддали в сирітський притулок у Чернігові. Сусіди кажуть: дурна, нема гарантій ніяких, що все хворим піде. Якщо хтось забрав собі — гріх великий на душу взяв. Позаторік банок не вертали аж до осені. Приїхали та просять щавлю. А куди б я його наклала? І відро забули віддать. А цього року я гурки в дві їхні каструлі наклала, а в дві — свої.

Якщо хтось забрав собі — гріх великий на душу взяв

Свириденки отримують мінімальні пенсії. Купили коня, щоби легше було порати городи, мають корову.

— Приїжджав якось головний лікар Пилипенко із гостинцями, начальника райспоживспілки Козлова із собою привіз. Той булку подарив. Нащо? — дивується Тетяна Свириденко. — Ми ж не заради подарунків це робим.

Тамара розповідає, що матері минулої зими безкоштовно лікували ногу.

— Тільки за лікарства платили. Наша акушерка приходила, уколи колола, а потім невропатолог Руслан Петрович Литвинець із Сосниці приїхав.

Вирощене на городі Свириденки на базарі не продають. Односельці кажуть, ніколи не бачили, щоби Тамара Гаврилівна купувала в магазині рибу чи ковбасу.

— Тільки хліб, іноді пригорщу цукерок, — розповідає сільська голова Валентина Лойченко, 52 роки. — Вони великих статків ніколи не мали, за допомогою до влади не зверталися. Я бачила, як Тетяна Гаврилівна й Тамара віддавали на лікарню порося. Усе до капелинки, собі навіть шкірочки не залишили. А щавлю! Трилітрові банки десятками! Це ж скільки труда. Не як попало напхано, а охайно, без зілля порізане! Картоплі тонн три віддали.

×