Під ворітьми 53-річної Тетяни Авраменко із села Гланишів Переяслав-Хмельницького району на Київщині стоїть пара автомобілів. Дві жіночки примостилися на лавці біля вхідних дверей.
— Як народила я чотирьох дітей, вийшла в поле на роботу, — розповідає одна. — Якийсь чоловік прийшов води попросити. Каже на мене: "Така гарна молодичка". Ввечері мені стало погано. Дівчата сапу забрали, ведуть мене попід руки. Говорять: "Треба, щоб баба пошептала, то він тебе зглазив". Відтепер як тільки що, до бабок ходжу.
— Сьогодні нікого не прийматиму. Праздник (21 листопада, Михайла. — "ГПУ"), — визирає з хати знахарка Тетяна Авраменко. — Завтра подзвоніть, я вас запишу.
Запрошує сісти біля печі. На черені розвалився чорно-білий кіт.
— У мене баба шептухою була, — розказує. — Малою зовсім би сліпою зосталася: золотуха напала. Очі вавками пообкидало, закисалися. Але баба щороку на Юріїв день, 6 травня, водила мене на траву. Вмивала росою і вилікувала.
Говорить, бабця передала їй знання як наймолодшій онуці.
— Можу пристріт зняти, порчу, ляк, дітям енурез. Людину вмію читати. Оце ви в дитинстві злякалися тварини, а потім мужчини, — каже. — Грошей не беру, бо за них продано Бога. Приїхала жіночка з Києва недавно, привезла 10 кіл сахару. Кажу: нащо стільки? — сміється.
Мамо, з вашим розумом треба вчитися
Обережно саджає у піч форми із хлібом.
— Я родилася в Гланишеві 1943-го, на миколаївських святках. Була четверта дитина в сім"ї. Закинули на піч, думали — не виживу. Війна, кому ті діти потрібні? А я не вмерла, — щебече радісно. — Записали мене 8 січня 1944-го. Тоді всіх писали, коли хто хотів.
Жінчина мати одна на весь куток виписувала газету.
— Я по ній у 4 роки читати навчилася. Якось батько приходить зі шкільних зборів, а ми всі — на печі. Каже: "Хвалили всіх, а меншу — найбільше, ще й похвальну грамоту дали". Мама питає: "Де ж ти її дів?". "Да ткнув у сараї, так овечки з"їли". Тітка просила його віддати мене в педучилище. Але мати не пустила: "А хто ланку сапатиме?" — витирає руки об фартуха.
Тетяна Григорівна працювала на фермі, потім — у дитсадку.
— Син, як ходив у 9-й клас, каже: "Мамо, з вашим розумом треба вчитися". "А корови?" — питаю. " Я буду доїти". У 35 років вступила до технікуму, на зоотехніка. Поставили мене бригадиром на фермі молодняка.
Обережно витягає шість круглих хлібин, одну ріже. Насипає в миски капусняк, смажене м"ясо, картоплю. Розставляє на столі.
— Раніше у магазинах хліба не продавали. А коли стали привозити із заводів, люди склали пісеньку: "О, спасіба Іллічу, що я хліба не печу. Якби із Сталіним поговорить, щоб і борщу не варить", — господиня наливає в бокали червоне болгарське вино.
Із чоловіком Тетяна Авраменко 45 років живе душа в душу.
— Він на фермі скотніком робив. Зі мною два роки зустрічався і не торкав, беріг. За комсомольською путьовкою відправили його в ПТУ. Півтора роки до мене на велосипеді з райцентру їздив. Баба сказала: "Іди заміж, житимеш з ним добре". Розказала, як чоловіка біля себе тримати. Микола за ці роки жодного разу до молодиць не ходив.
Хвалиться, що її невістку теж звати Тетяною.
— Мій син Коля у 10 років сказав: "Мамо, як виросту, в мене буде жінка Тетяна. І пасіку заведу, бо дуже мед люблю". Як став парубкувати, приводить дівчинку: " Буду на ній жениться". Вона:" Здрастуйте, я Тетяна". Коля — директором школи. І тримає пасіку.
1944, 8 січня — Тетяна Слабинська народилася у с. Гланишів Переяслав-Хмельницького району на Київщині
1959 — працює на фермі, потім — вихователькою в дитсадку
1962 — вийшла заміж за 20-річного Миколу Авраменка
1963 — народилася донька Надя, за два роки — син Коля
1981 — заочно вивчилася у сільськогосподарському технікумі в Немішаєві на зоотехніка; 17 років працювала бригадиром на фермі
2001 — сина 55-річної сестри Катерини Юрія збив автомобіль; він вижив, а в жінки піднявся тиск, і вона померла
2004 — помер 67-річний брат Василь
Тетяна Григорівна має 71-річну сестру Галину
2 
35413
Коментарі