Теодор Костюк боявся летіти в СРСР

 

У Києво-Могилянській академії презентували двотомник літературознавця  Григорія Костюка "Зустрічі і прощання". Це мемуари про письменників Уласа Самчука, Івана Багряного, Тодося Осьмачку, Миколу Куліша, Миколу Зерова.

На презентацію зі Сполучених Штатів приїхав Теодор Костюк, 63 роки, син літературознавця. Він доктор фізико-астрономічних наук, у Годдарівському космічному центрі НАСА досліджує малі тіла в Сонячній системі.

О 19.00 в актовій залі академії гостей пригощають цукерками, печивом, соком і білим вином. На кафедрі порпається в паперах академік Микола Жулинський. Біля сцени розмовляють письменники 76-річний Іван Дзюба та  Дмитро Павличко, 79 років, і почесний президент Києво-Могилянської академії 60-річний В"ячеслав Брюховецький.

— Чули, що в Парижі ліквідована могила Нестора Махна? — запитує Дзюба.

— Неподобство, — каже Брюховецький. Павличко хитає головою. До них підходить астроном, академік Ярослав Яцків. Дає журнал "Світогляд" Брюховецькому:

— Це вам, бо дорікаєте, що нічого не дарую.

— Це Жулинський не дарує, — голосно каже Брюховецький.

Теодор Костюк приєднується до розмови.

— Дослідник Голодомору в Україні американець Джеймс Мейс був студентом мого батька, — розповідає. — Коли побачив мене в Києві, відразу здогадався, хто я.

Зізнається "ГПУ", що інколи шкодував, що схожий на батька.

— У 1970-х уперше летів в Україну, — розказує. — Думав, мені капець. Перед польотом почув, що дітей людей, народжених у СРСР, уважають громадянами Союзу. Порадили зареєструватися радянським громадянином. Я цього не зробив, сподівався, що мене ніхто не впізнає. У Парижі в літак сів чоловік у чорному. Глянув на мене й заснув. На 10-кілометровій висоті тихенько штурхає мене під бік: "Теодоре Григоровичу, а як ваш тато?" Я ледве вичавив із себе "нормально". Незнайомець розповів, що знімає фільм про Володимира Винниченка, літав до Франції по архівні матеріали. Посеред аеропорту в Києві відкрив дипломат, дістав книгу "Сталінізм в Україні". Її видав мій батько. Я мовчу. Тоді він витягає друге батькове видання "Володимир Винниченко і його доба". Я думав, що це провокація. Проте обійшлося.

Інколи шкодував, що схожий на батька

Згадує, що Григорій Костюк до старості мав твердий голос.

— Батько був оратором. 1994 року в церкві святого Валентина у Вашингтоні на святі українців узяв слово. Батько вже був сутулий, погано бачив і чув. Ішов на сцену, опираючись на паличку. У першому ряду 20-річні хлопці перешіптувалися: "Хто це такий, що це за комедія?" Батько вийшов на трибуну, поклав паличку й заговорив таким басом, що в залі запала тиша.

В останні роки Григорій Костюк до пізньої ночі перекладав Шекспіра українською мовою.

— А ще був гостинний, — додає. — Якось близько 12-ї ночі дзвінок у двері в нашу вашингтонську квартиру. Я відкриваю. Стоїть задрипаний чоловік із двома великими валізами: "Я Тодось Осьмачка, мені ніде жити". Батько напоїв його чаєм і залишив жити в нас. За якийсь час — знову дзвінок у двері. Відкриваю: чоловік задрипаний, але вже з малою торбою: "Письменник Криниця. Ніде жити". Батько і його приютив.

— А пам"ятаєш, як завів нас до батька пізно вночі? — запитує Дзюба.

— Було таке, — сміється Костюк. — У 1966-му ви, Іване, були тонші, а Дмитро Павличко — відвертішим.

1991 року до Вашингтона приїхала українська делегація із 16 депутатів.

— Підійшли Михайло Горинь та Іван Дзюба, — веде далі Теодор Костюк. — Питають, коли можна поспілкуватися з батьком. А то вже запівніч. Веду їх додому. Тато обійнявся з хлопцями, випив із ними по чарчині. Став наливати другу. Я тихо кажу: "Тату..." А він голосно: "Та хіба я не козак?"

1902, 25 жовтня — Григорій Костюк народився у с. Боришківці, нині Кам"янець-Подільського р-ну на Хмельниччині
1929 — закінчив Інститут народної освіти в Києві
1930 — переїхав до Харкова, познайомився з М. Хвильовим, М. Кулішем, П. Тичиною, Ю. Яновським
1935 — засуджений до 5 років заслання у Воркуту
1940 — одружився з Раїсою Бутко
1944 — емігрував до Німеччини; 12 серпня народився син Теодор
1952 — переїхав у США, працював у Колумбійському університеті
2002, 3 жовтня — помер у Сільвер-Спрінґ, штат Меріленд
Видав книги: "Теорія і дійсність", "З літопису літературного життя в діаспорі", "Володимир Винниченко та його доба", "Сталінізм в Україні", упорядкував 4 томи "Щоденника" В. Винниченка, твори В. Підмогильного, М. Куліша, М. Хвильового.

×