Отець Григорій, 53 роки, із села Скоморошки Оратівського району Вінниччини виховує сім рідних і шість усиновлених дітей. Трьох йому заповіла хвора на рак грудей Наталія Марчук, ще трьох узяв після смерті їхніх батьків.
— П"ятеро рідних синів живуть окремо, — розповідає отець Григорій дорогою з церкви додому. — Віталій має родину в Луці-Мовчанській Жмеринського району. Владислав у Києві на будівництві. Василій — батюшка, Сергій учиться в духовній семінарії, Саша служить у владики Іполіта в Тульчинській єпархії. Удома залишилися 13-річна Марійка та 10-річний Тарасик.
2004-го Григорій удочерив Марину Кошенко. Їй було 4 роки, коли мати померла від білої гарячки.
— Як ховав її, дитина вчепилася за мене і не хотіла відпускати. Вона грязна була, свистіла, матюкалася. Удома по тижньові в хаті сиділа, бо мама кудись ходила. Люди через вікно їсти подавали. Ми її відмили, постригли, бо воші водилися. За столом ніяк наїстися не могла — пхала, як не в себе. Я взявся за виховання. Бувало, до кропиви доходило. Це і для організму харашо, бо ревматизму не буде, і до дисципліни привчає. Я ж колишній лікар, то знаю.
Після служби діти біжать до хати переодягатися. На подвір"ї залишаються 15-річний Юрій, 11-річний Володимир та Іван, 5 років. Мати хлопців, Наталія Марчук, померла рік тому. У заповіті опікуном призначила отця Григорія.
— Я сповідав Наташу перед смертю. Вона вигнала всіх із кімнати і каже: "Нікому не віддавайте моїх дітей. Хочу, щоб ви ними опікувалися". Вона не могла рухатися, то ледве підписалася під заповітом. Хлопці живуть зі своєю бабусею 78-річною Оленою. Юра служить у церкві паламарем. Наташа казала, що мучилась, як його народжувала. Гінеколог сказав, що дитина буде мертвою. Коли везли в родзал, вона побачила на стіні ікону Божої Матері. Попросила Марію допомогти родити. Народила легко.
Учора приходжу, а вони ікону м"ячем розбили
Юрій говорить, що хоче вчитись у духовній семінарії.
— Доки мама хворіла, отець Григорій нам допомагав. Із родствєннічками в нас не дуже складається. Старші брат і сестра Катя і Саша — в Одесі, мають свої сім"ї. Дядько Вітя в Черкасах. Приїжджав восени, картошку поміг викопать. До себе ніхто не забирає. У нас півсела родичів. Але доки мама лежала, ніхто не прийшов. Батька мама вигнала чотири роки назад, коли почав пити. Він із Західної України, був тут на заробітках. Ми деколи зідзвонюємося.
До отця на лавку сідає 9-річний Максим Гнатюк. Його із сестрою 7-річною Альоною священик привіз із селища Вендичани Могилів-Подільського району. Шість років тому їхня мати загинула в аварії, батько залишився інвалідом. У квітні повісився.
— Їх у бабушки штунди (інаковірці. — "ГПУ") викрали, — розповідає отець Григорій. — Хотіли оформити опікунство, щоб гроші получати. Бізнес роблять на цьому. Мені про них розповів архімандрит Антоній із монастиря Лядово в Могилів-Подільську. Я дітей забрав.
Із матушкою Зінаїдою і п"ятьома дітьми живуть у 3-кімнатному будинку, зведеному в 1960-х роках минулого століття. Для дітей виділили кімнату.
— П"ять років тому знайомий прокурор подарував хату. Матушці я купив стіральну машинку, то їй трохи легше за дітьми глядіти. Вона, може, десь у душі жаліється, але мовчить.
Діти називають отця Григорія папою, щонеділі ходять до церкви.
— Я люблю українське "татко", але хай буде папа, — сміється. — Учора приходжу, а вони ікону м"ячем розбили. Поставив усіх на коліна молитися, а свою Марійку найпершу, бо старша. Найгірше покарання, коли заставляю бити поклони при всіх у церкві.
2 
35413
Коментарі