Дев"ятеро шведських школярів чотири дні жили в родинах київських однолітків. В Україну вони приїхали за програмою обміну між школою шахтарського селища Керун і київською Скандинавською гімназією.
13-річні Жозефін Хюварінен і Ніна Лідман прийшли у центр дитячих розваг "Дивосвіт", що на масиві "Оболонь". Жозефін на голову нижча за українських однолітків, одягнута у джинси-галіфе й футболку з зайченям. На шиї — хустинка-арафатка.
— Школярі у Швеції майже нічого не знають про Україну, — тихо каже шведською. Потім переходить на англійську. — Ну хіба що чули про Чорнобиль.
— А про Шевченка? — запитую.
— Про Андрія Шевченка? Ну ті, хто цікавиться спортом.
У Києві дівчину найбільше здивували туалети.
— Дивні такі, сісти немає на що. Ми так не вміємо, — розповідає. — Зате сподобався Оперний театр, глядачі такі нарядні. У нас по театрах ходять у джинсах і кросівках. Швеція, мабуть, бідніша країна, бо не має стільки поліцейських, як ви. А ще в нас менше жебраків і бездомних, і на вулицях не п"ють пива.
Жозефін відсьорбує "Моршинської" без газу.
— Батько двічі телефонував, цікавився, як почуваюся.
Із приятельками з гімназії Ориною та Мар"яною шведки йдуть дивитися тривимірний фільм. Іноді в обличчя глядачів "бризкає" вода, тремтять крісла, ноги лоскочуть "хвости" щурів, яких показують на екрані. Дівчата наче по команді піднімають ноги.
— Дуже страшно, — каже Ніна Лідман.
Про свою школу говорить, що вона значно менша, ніж Скандинавська гімназія.
— Кожен куточок, де можна сховатися від учителів, обписаний графіті. У нас не носять форму. Ваші школярі охайні: у синіх костюмчиках, білих блузках. Думаю, що за рівнем освіти вони випереджають нас приблизно на чотири роки.
Дівчата снідають переважно кукурудзяними пластівцями з молоком. Кажуть, незвично їсти борщ: у Швеції на обід готують холодні супи. Усі дев"ятеро накупили додому пакунки бубликів. Називають їх "баранками".
У кабінеті директора Скандинавської гімназії Тетяни Пушкарьової, 36 років, стоять недорогі меблі під червоне дерево. Поправляючи зачіску, жінка розказує, що фінська система освіти одна з кращих у світі.
— Ми інтенсивно вкладаємо знання у школі. А там навпаки — напружене навчання починається в університеті, — пояснює Пушкарьова.
Учителька Анне Хенріксон, 49 років, п"є в кабінеті директорки еспресо.
— Видно, що ваша країна стрімко розвивається. Весь Київ у новобудовах, — ділиться враженнями. — У нашому шахтарському селищі хмарочосів нема. Зате взимку приїжджає чимало туристів подивитися на крижаний готель. У ньому все з льоду, навіть склянки.
Її колега 42-річна Лариса Вікланд родом із Мурманська, закінчила вуз у Петербурзі. 15 років тому вийшла заміж за шведа. Каже, що візиту сприяла королівська родина Швеції.
Тетяна Пушкарьова запрошує колег до ресторану "Хата рибака", що на березі озера неподалік гімназії. Потім у супермаркеті вони купують додому кілька пляшок грузинського вина. Чоловік Вікланд тричі телефонував Пушкарьовій — дякував за прийом.
7 
35413
Коментарі
1