Адвокатська компанія Андрія Федура, 45 років, розташована в центрі Києва, на вулиці Трьохсвятительській. У кабінеті в шафах золотяться корінці енциклопедій та словників. На столі з леп-топом лежить фоліант "Філософія права".
— Роботи вистачає, — простежує погляд Андрій Федур. — Право людини в Україні як не поважали, так і не поважають.
Зазначаю, що його також затримували за адвокатську діяльність.
— Чотири рази, — уточнює. — З 2002-го по 2005-й порушили п"ять кримінальних справ. Всі закрили за відсутністю складу злочину. 12 жовтня 2002-го за фальшивим звинуваченням у підробці документів помістили в ізолятор управління МВС, на Подолі. Люди там зібралися серйозні — грабіжники, один відсидів 26 років. Після мого затримання їм уперше видали буханець білого хліба і вивели на прогулянку на півтори години. Якось кажу: хлопці, а каву будете? Вони перезирнулися. "А шо, можна?"
Федур розповідає, як почав гримати в "кормушку" — віконце на дверях камери — й вимагати у "виводного" три кави.
— Він аж у кормушку заглянув, щоб мене краще роздивитися. Каже: "Не положено…" А я йому повторюю: ти піди й доклади, що я вимагаю три кави. Через півтори години подали три пластмасових стаканчики з кавою. Після того мене вже заповажали по повній.
У житті підтримуєте стосунки з сильними цього світу?
— Вітаємося, але не товаришую ні з ким. Були правові конфлікти з Медведьком і Піскуном, до особистих не доходило. Не дай Боже, якби дійшло. Я — людина, яка поважає свою гідність. Коли стаєш на коліна, важко підводитися. Цього мене в радянській армії навчили.
Де служили?
— Два роки, як має бути, — ухильно каже. — Потім 25 років не мав права виїздити за кордон і розголошувати інформацію, до якої мав доступ. Такої військової частини я більше не бачив.
Яку справу вважаєте найзначнішою? Георгія Ґонґадзе?
— Не хочу її згадувати. Вона нічим не кінчилася й не кінчиться. Й не додасть честі нікому, хто до неї був причетним. Мені теж. Я це знав від початку.
Якось ви заявляли, що побоюєтеся за своє життя.
— 2001-го захищав Бориса Фельдмана у справі банку "Слов"янський". Мене затримали, автомобіль забирали. Підійшов чоловік на Хрещатику, показав посвідчення, вищий офіцерський чин. Сказав: "У нас по дорогах їздять КамАЗи. Я тебе прошу…". Розвернувся й пішов. Але це дрібниці, — каже Федур. — 2002-го, коли сидів в ізоляторі МВС, на одному з телеканалів мою фотографію показали в чорній рамці. Хтось подзвонив матері й повідомив, мовляв, усе, нема. Оцього я ніколи не вибачу.
Згадує неприємний епізод уже за часів помаранчевої влади.
— 2005-го захищав депутата-"регіонала" Бориса Колеснікова. Нова влада порушила справу буцімто за втручання в особисте життя Пінчука, потерпілого у справі Колеснікова. А я пообіцяв родині вперше за багато років поїхати на відпочинок. Замовили квитки, викупили путівки. Прокуратура забороняє мені виїзд і виставляє "червону картку" на кордоні. Відвіз родину в аеропорт "Бориспіль", а сам повертаюся машиною до Києва. По дорозі дзвонить донька й каже: Андрія, меншого мого сина, неповнолітнього, затримали. Він теж Андрій Федур, і прикордонники, мовляв, думали, що то я. Довелося вертатися в аеропорт, щоб владнати справу.
Яка у вас машина?
— Машин у мене кілька. Маю добру родину: дві доньки, син. Дружина Марина — лікар вищої категорії. Має величезну повагу серед своїх пацієнтів. Одружився я давно, навіть не пам"ятаю — коли.
Питаю, хто з клієнітв запам"ятався найбільше. Федур каже, що таким був Микола Агафонов, нині покійний.
— Він був страшенно хворий: мав діабет, онкологію, тиск 250 на 180. Агрофірма "Наукова", яку він очолював, була одним з найкращих підприємств Європи. Агафонов просив мене з"ясувати, як поля з соняхом, як корови на фермах. Хоча розумів, що вже не вийде з тюрми. Я переконував його, що вийде. І вдячний долі, що домігся його звільнення.
Зазначає, що не любить, коли його називають скандальним адвокатом.
— У жодному скандалі я замішаний не був. Хіба що дуже давно. Бачите ж, — показує на деформований ніс. — Було три операції. Вісім шкільних років із десяти я вчився в радянському інтернаті. У мого діда в паспорті ще в 1950-ті було записано — "одноосібник". Я той паспорт зберігаю.
Де мешкаєте?
— В місті, за містом. Нормальні умови маю, хоча невибагливий. Не маю навіть секретаря. Оті чарівні дівчата, котрих ви бачили, то мої доньки. Одна з них — виконавчий директор адвокатської контори.
Щоб усі гроші були в сім"ї?
— Ну, не всі, — сміється, — але багато. Гроші для мене — лише інструмент. Як всяка порядна людина, люблю жінок, вино й автомобілі. Ось костюм гарний, — береться за полу піджака, — пошив його в українській майстерні. Він не коштує дурних грошей, які зазвичай у нас викидають. А годинник, — позирає на руку, — звичайний, "Вашерон Константин". Можу купувати такий кожного місяця за зарплату.
Яку справу вважаєте найуспішнішою?
— Ту, яку виграв у Міжнародному комерційному суді 1999-го. Це був спір між господарюючими суб"єктами. На користь одного з них виграв непогані гроші. Понад мільйон доларів — за 15 хвилин. Оце красиво. Але найкращі справи ті, про які не говорять.
1963, 11 березня — Андрій Федур народився в Миргороді на Полтавщині
1980 — закінчив СШ N 34 у Одесі
1989 — закінчив Харківський юридичний інститут імені Дзержинського
2001–2006 — був захисником інтересів матері Георгія Ґонґадзе
Має двох доньок і сина. Дружина Марина — лікар
4 
35413
Коментарі