Анатолій Ляпота, 16 років, із села Недайводи Криворізького району на Дніпропетровщині разом із однокласниками Юрієм Козацьким, Віктором Бовсуновським та Дмитром Нелупенком винесли з палаючої хати чотирьох хлопчиків та їхню матір.
Пожежа сталася торік 11 квітня. Хата 25-річної Олени Угнич загорілася через несправну проводку. Четверо дітей, найстаршому з яких 6 років, а наймолодшому — 6 місяців, були в хаті з матір"ю.
До третьої ранку найменший син Олени не засинав. Уранці жінка провела на роботу чоловіка і лягла перепочити. Діти попросили її увімкнути телевізор. Олена прокинулася, коли в хаті було повно диму.
14 березня в Києві четверо рятівників отримали премію "Гордість країни". Хлопці вчаться на першому курсі Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля в Черкасах. На вручення приїхали в синій формі. На погонах буква "К". Обличчя хлопців бліді. Для сцени їх підгримували пудрою.
— Від школи білили дерева на трасі, — пригадує Анатолій Ляпота. — Я з трьома хлопцями остався набирати воду зі ставка. Хтось крикнув: "Пожар!". Побігли до хати. З вікон уже валив чорний дим. Двері відкрити не могли, бо вони горіли. Сусід дядя Коля вирвав два вікна з рамою, але влізти не зміг. Інша сусідка почала кричать: "Там же дєтки!". Я поліз у вікно, на шось наступив — на кучі лежали діти, а я не поняв, — повільно кліпає очима. — Намацав волосся, думав, якась собака лежить. Потім знайшов руку дитини. Хлопчика подав у вікно Юркові. Так по черзі передав іще двох дітей. Їхню маму хотів узяти на руки, але тіло без сознанія було дуже важке. Лєну витягали удвох із Юрком.
Анатолій каже, в паніці не помітили, що витягли лише трьох дітей.
— Їх уже повезли в сільську амбулаторію, — прокашлюється 17-річний Дмитро, двоюрідний брат Анатолія. — Сусідка почала кричати, що немає четвертої дитини. Я заліз у вікно. Впав на підлогу, бо так дихати легше. Трохи проповз і побачив хлопчика. Він був зовсім маленький, у памперсі.
Не раз бачив, як людина згорає. Залишається лише печінка, навіть кістки горять
Питаю, чи не боялися лізти в полум"я.
— На умі було тільки витягнути людей, — тихо каже Дмитро. — Ми не задумувалися, що самі можемо померти.
До розмови прислухається дідусь хлопців, 64-річний Григорій Васильович. Він приїхав до Києва разом із онуками. Григорій Ляпота 32 роки працював пожежним у Кривому Розі. На вручення чоловік одягнув сірий костюм і білу сорочку.
— Не раз розказував хлопцям, як правильно тушити пожежу, — зауважує. — Але все одно вони зробили велику ошибку. Треба було хату обезточити, відрізати проводи на стовпі. У хаті міг вибухнути телевізор, тоді їм уже ніхто не допоміг би. Я не раз бачив, як людина згорає, — витирає лоба рукою. — Залишається лише печінка, навіть кістки горять.
Питаю, як хлопці почуваються після всього.
— Осьо в мамки спитайте, — киває Анатолій на жваву темноволосу жінку.
34-річна Галина Ляпота сидить поруч із сином. Вона працює медсестрою у сільській амбулаторії.
— Толік сильно отравився, — дивиться на сина жінка. — Желудок ставав, тошнило, голова крутилася. Ми давали йому активіруваний уголь. І ще шию обпік. У хату заліз у спортивній кофті з плащовки. Вона в нього потроху тліла.
Галина Григорівна була в амбулаторії, коли привезли потерпілих.
— У дітей повні ротики і носики забиті сажею, — згадує. — Лєна теж чорна. Згодом розказала, що лягла перепочити вранці. А старші діти попросилися в приставку гулять. Її розбудили, вже коли все горіло. Казала, що чула, як тіряє сознаніє. Ще хотіла обійняти діток і сказати: "Діточки, прощайте", але не змогла, впала. Потім приходила на останній дзвоник у школу. Дякувала хлопцям, що дали друге життя їй і дітям.
2 
35413
Коментарі