"Я бачив документ, шо брошений. Мама в роддомі написала відказ, бо не мала чоловіка, — розповідає 18-річний Руслан Бабієнко. Він живе в селищі Пуща-Водиця під Києвом, зараз гостює в приятеля Богдана в Боярці. — Маму звати Антоніна Антонівна. Любила випивать. Коли я народився, мала вже років 50. У дом рєбьонка мене оформив участковий, записав Миколайовичем".
У Боярському будинку дитини Руслан пробув п"ять років. Хлопця всиновили Анатолій та Ніна Бортиньови із села Бзів Баришівського району на Київщині.
— Родітєлі були круті, мали в селі кафе. Дарували мені дорогі вєщі: велосипед, пластмасову машину на моторі. Своїх дітей вони не мали. Я називав їх мама і папа. У перший вечір мене похрестили Романом. Помню, хрестити прийшов батюшка, який був уже того, — ляскає долонею по шиї.
— Годували добре?
— Угощали тортами, канфєтами. Возили на Дніпро, на море в Крим. Батько під"їжджав своїм "фольксваґеном" аж під самі двері школи, відкривав мені двері. Я до машини заходив як міністр. Шубу подарили красіву, видно, шо дєнєг стоіть. У нас вдома овчарка була, старінька, но бойова. Якось прихожу зімой со школи, одкриваю двері, а вона на мене — гратися хотіла. Порвала шубу на шматки.
За чотири роки Бортиньови повернули хлопця до притулку.
— Вредний був, у школі пацанов побив. На перерві шось писав за партою, а переді мною балувалися хлопці. Я з ноги в голову одному на-а-а, — смикає ногою у брудних джинсах. — У того з носа кров побігла. Батя мене добре наказав. А я потім йому кальоса в машині попробивав шприцом. Коли везли назад у дєтдом, думав, шо в санаторій їду.
У дитбудинку Бабієнко прожив п"ять років.
Перший раз поцілувався в 12 років
— Провіряли: вор я чи не вор — там такі понятія. За цим старші хлопці слідили. Годували супом, кашею, сосіску рєдко давали, яблуко. Вхід і вихід був свободним. Я познакомився із сусідськими хлопцями, гуляли. Отак ідемо по вулиці, машина стоїть. Ми палку в окно — раз! Якшо нам погано, то нехай іще комусь буде так само.
2004-го Бабієнка всиновила Алла Андросова з Пущі-Водиці.
— Її старшого сина збила машина, коли їхав на велосипеді. Йому було год 19. А молодший постійно на заробітках. Думаю, мене всиновила зараді матеріальної допомоги. Щомісяця їй 2–3 тисячі гривень платять. Наговарювала, шо крав у неї дєньги. Уже десять разів писав відказ від материнства, але його не розглядають. Вона заставляє мене воровать. Понравилася їй там якась арматурина, наказала мені лізти через забор, а потім 40 метрів проповзти бобром.
Свої речі Руслан носить у невеликій чорній сумці. Показує фотоальбом, в якому зо два десятки фотокарток. На одній із них обіймає біляву дівчину в довгій сукні.
— Дівчат у мене було багато. І в дєтдомє, і в каждом санаторії — по штуки три зразу. Перший раз поцілувався в 12 років. Вона була старша на три года. Тоже з дєтдома. Обично ми цілувалися, коли всі спать лягали. Уже років три, як я мужчина. В санаторії була Аліна. Це дєло в нас було разів п"ять-шість, особенно на діскатєках. Тепер Аліна живе в тьоті в Рубіжовці, це як на Ірпінь їхати. А я іншу полюбив.
3 
1
Коментарі