Російський опозиціонер 22-річний Михайло Ганган одинадцятий місяць живе в Україні. Він домагається статусу політичного біженця. У Росії його заочно засудили до трьох років ув"язнення.

— За політичну діяльність, — Ганган потирає пальцями борідку. Він — член Націонал-більшовицької партії Едуарда Лимонова. — Беру участь у реальній політиці. Решта нічого не роблять, навіть комуністи. 2003-го в Самарі я закидав помідорами їхнього лідера Геннадія Зюганова.

— Чому виїхав саме в Україну? — цікавлюся.

— Бо тут відбулися демократичні перетворення. Від Росії недалеко, плюс не потрібно візи, — пояснює Михайло.

Згадує, як у травні 2004-го, у день інавгурації президента Росії Володимира Путіна, ходив до Большого театру в Москві.

— Йшла опера "Мазепа". Гадали, що з"явиться Путін. Нацболи (націонал-більшовики. — "ГПУ"), осіб 40–50, почали розкидати листівки. Вимагали, аби президент пішов у відставку. Потім усіх почали хапати. Мене не помітили. Додивився "Мазепу" і пішов додому.

У грудні того ж року нацболи захопили приймальню адміністрації президента Росії. Вимагали, щоб Путін пішов із поста за знищення політичних свобод, політичні репресії та віддані Китаю острови.

— Нас звинуватили у спробі насильницького повалення державного ладу. За це дають від 12 до 20 років в"язниці. Згодом змінили на "участь у масових заворушеннях". У грудні 2005-го мені дали три роки умовно.

Доки тривало слідство і суд, Ганган сидів у в"язниці "Матроська тиша" та в СІЗО на Прєсні.

— Братва ставилася нормально, хоча "смотрящему" (старший у камері. — "ГПУ") наказували пресувати нацболів. У московських тюрмах 80 відсотків сидить навіть не за мішок картоплі, — додає. — Гастарбайтерам із Середньої Азії, України, Молдови по 30 епізодів з украденими телефонами вішають.

За рік Михайла звільнили умовно-достроково. Дали три роки випробувального терміну. Чоловік повернувся до Самари. У травні 2007-го організував у цьому місті Марш незгодних.

До місцевої політики охоти не маю

— За мною ходили шість чоловік зовнішнього спостереження. Тому мусив переховуватися на підпільній квартирі. Коли ввімкнув мобільник, мене взяли за 10 хвилин.

Каже, після маршу вирішив тікати до України.

— Усе йшло до того, щоб мене закрити. Я взяв рюкзак, попрощався з рідними і поїхав у бік України. Автостопом 2000 кілометрів — до Білгорода, а там сів на електричку до Харкова. Потім — на потяг до Вінниці. У цьому місті живе моя соратниця Ольга Кудріна. Вона отримала статус біженки. У Росії їй дали 3,5 року.

У Вінниці Михайло винаймав квартиру. Трохи поїздив Україною, побував у Криму, Одесі. У грудні його затримали на вінницькому залізничному вокзалі.

— Зустрічав знайомого, — каже. — Підскочили опери, заламали руки. Підбігли працівники вінницького УБОЗу. Кинули в машину і повезли до себе. До п"ятої ранку бесідували. З"ясувалося, що УБОЗ діяв на прохання російських колег.

За Гангана вступилися вінницькі правозахисні організації. 11 січня росіянина звільнили. Він попросив політичного притулку.

— Процедура може розтягнутися на рік, — каже. — Маю код платника податків, довідку про право працювати. Хотів би займатися журналістикою в Україні. До місцевої політики охоти не маю.

Питаю про голову націонал-більшовиків письменника Едуарда Лимонова. У березні він приїздив до Харкова на похорон 86-річної матері Раїси Федорівни.

— Міцний мужик. Йому 65, але тримається добре. Партійці звертаються до нього Едуард Веніамінович. 2004-го він підтримав "помаранчеві" події в Україні. Не конкретних політиків, а народний ентузіазм, — уточнює.

— До Росії пробував повертатися?

— Ні. Російський паспорт здав в імміграційну службу. З батьками переписуюся, іноді телефоную.

Каже, що добре розуміє українську, але не розмовляє нею.

— Ось Кудріна вступила в університет, — його обличчя ясніє. — Перед тим заходив до неї. Сиділа за книжками, готувалася до іспиту з української мови.

1986, 13 січня — Михайло Ганган народився у м. Самара в Росії
2001 — став членом Націонал-більшовицької партії
2003 — вступив до кулінарного технікуму в Самарі
2004, грудень — затримали за "захоплення приймальні адміністрації президента Росії"
2006 — очолив Самарське відділення Націонал-більшовицької партії
2007, травень — організував Марш незгодних у Самарі; червень — утік до України

×