Роман Домбовецький завдяки абсолютній пам"яті має вісім професій

 

73-річного Романа Домбовецького у селі Деражне Костопільського району Рівненщини називають "людиною-комп"ютером". У чоловіка — абсолютна пам"ять. Він може розказати напам"ять книгу, яку читав багато років тому.

— Уставай, діду. Досить спати, — 66-річна дружина Антоніна Олександрівна піднімає Домбовецького з ліжка, простягає йому чорні брюки з ременем. — Чоловік щоранку їздить на поле косити. А після обіду повертається і спить рівно годину, — пояснює жінка.

— Не кажіть лікарям, що я косив, — бідкається дід Роман. — Півтора року тому мені кардіостимулятор вшили і заборонили фізичну працю. А я за тиждень накошую фуру сіна.

Кожному гостеві чоловік із гордістю демонструє кілька своїх атестатів. Завдяки унікальній пам"яті Домбовецький має 8 професій.

— Найдовше працював електромонтером, 17 років, — розповідає. — Був авіамеханіком бомбардувальників на аеродромі у Прилуках, трактористом, завторгом сільмагу в місті Стидня. Труїв щурів та мух. Був слюсарем, сторожем у дитсадку — робив дітям іграшки з фанери. А на пенсію вийшов кочегаром у лісництві.

Дружина йде до сусідки на вулицю, "щоб не заважати". Роман Домбовецький має й іншу особливість: коли при ньому одночасно говорять двоє людей, він глухне. Тоді не чує жодного слова. Через це не ходить ні на весілля, ні на хрестини.

— Навіть у церкві не чув священиків. Усе в голові торохтіло, дзенькіт був страшний! А от нового батюшку чую, — радіє Домбовецький.

Шуми у вухах з"явилися після струсу мозку, який чоловік отримав у дитинстві. Тоді ж проявилась і абсолютна пам"ять.

— Це через той удар дошкою на гойдалці, — потирає голову дідусь. Через окуляри з "мінусовими" скельцями його очі видаються дуже великими. — Мені було 12 років. У школі задзвонив дзвоник. Мій товариш відпустив гойдалку, і мене огріло по голові. Того дня я запізнився на урок. А потім через травму залишився на другий рік у школі.

Невдовзі Роман став відмінником. Хоч доти вчився на "трійки" та "четвірки".

По святах граф роздавав селянкам цукерки

— А тут раптом, наче прокинувся, і все одразу зрозумів! — описує він свої відчуття.

Дідусь Роман пам"ятає дати народження всіх односельців, однокурсників, солдатів, з якими служив у війську.

— Розказую онукам, як жив за панської Польщі, товаришував з упівцями.

У 10 років Домбовецький урятувався від німецьких солдатів. Односельці сховали його в льоху.

— Німці живих людей у вогонь кидали. А дорослих чоловіків розстрілювали за полем, — згадує. — Перед самим Великоднем спалили десять сіл навкруги. Від нашої хати остався лише попіл. Мама схопила мене, двох братів, сестричку й побігла на вулицю. Її спіймали німці, а я втік. Потім жив у землянці. У Деражному не спалили лише церкву, аптеку та хату ксьондза.

Чоловік пам"ятає навіть старого графа Потоцького, який купив палац у Деражному.

— По святах граф роздавав селянкам цукерки, а хлопцям не діставалося, — жалкує він. — У 1939-му прийшли радянські війська.  Мій односельчанин Андрій Мельник потайки вивіз у поле графиню з п"ятьма дітьми. Там їх підібрав "кукурузник", і вони покинули Україну. Граф утік із маєтку раніше.

Дід Романа Володимировича був дяком у сусідньому Бичалі. А батько — церковним старостою у Деражному.

— Раніше сільським священиком був п"яниця. Люди прийшли у неділю на службу, а батюшка з хліва на колінах виповз, — Домбовецький захоплено жестикулює. — Мій батько при Горбачові поїхав до благочинного і випросив нормального священика.

Зараз Роман Володимирович живе з дружиною. На вихідні до них часто приїжджають сини та онуки.

— Онуків у мене аж четверо, є один правнук. Тільки не знаю, чи хтось мою вдачу унаслідує, — мружиться він.

У вільний час Домбовецький дивиться новини по телевізору.  А от книг зовсім не читає:

— Зір став слабий. Я українських класиків і так знаю напам"ять.

Чоловік не вірить, коли хтось із ровесників скаржиться на пам"ять.

— Напевно, є речі, про які люди просто не хочуть говорити, — припускає дід Роман. — Тому й кажуть, що забули.

1933, 1 серпня — Роман Домбовецький народився у селі Деражне Костопільського району Рівненщини
1945 — отримав струс мозку від удару гойдалкою по голові; з"явилася феноменальна пам"ять
1954 — закінчив авіаційну школу механіків на Хмельниччині
1959 — одружився з Антоніною Оліферчук
1960 — народився син Григорій; за 5 років — Андрій
1983–1996 — з"явилися на світ онуки Юлія, Ольга, Дмитро,  Віктор
2005 — народився правнук Віктор; Романові Домбовецькому вшили кардіостимулятор

×