Родина Максимових три роки тому переїхала з Росії в село Сьомаки Жмеринського району Вінниччини. Доти жили в  Орську Оренбурзької області. За кількасот метрів від їхнього колишнього будинку розташований Тоцький ядерний полігон, найбільший у колишньому Радянському Союзі.

— В Орську доньки по очереді кинули стаціонарне навчання в школі й перейшли на домашнє, — Валентина Тимофіївна, 43 роки, проводить до маленької побіленої хати. — У 20-річної Анічки епілепсія і опухоль мозга була, їй лазером удаляли. 18-річна Валя щитовидкою боліє. А у 16-річної Наташі з печінки хлоп"я йдуть.

Господиня кульгає стежкою, яка веде до будинку. Обабіч акуратно підгорнуті кущики картоплі та грядки з цибулею. Городину для посадки дали сусіди.

— Уже рівно три роки, як ми тут живемо. Ні паспорта, ні документа ніякого не маємо, — жінка зупиняється, щоб віддихатися. — Я сама звідси родом. Цю хату сестра Ліда дала нам пожити.

Біля вікна з газетою "Кримінал" сидить на ліжку Анна. Стіни в хаті нерівні, побілені.

— Я в Орському народному суді секретарем робила, то вони кримінал навчилися читати, — мати сідає навпроти. — Я перше контрольором-шліфовщиком була, коли мене в Росію направили. Там із на 16 років старшим чоловіком Володею познакомилася. Коли боліти почала, перевели діспетчером. А як усі предпріятія порозпадалися, в суд пішла.

Анна закривається руками від фотоапарата.

— У меня от вспышки голова потом очень болит, — пояснює. Погоджується фотографуватися без спалаху. Дівчата розмовляють російською. Українською вміють писати, але говорять із акцентом, тому соромляться.

Заходять Наташа і Валя. Остання взута в старі кросівки, що дісталися від матері. За сестрами забігають три маленькі песики.

— Це пам"ять про нашого папу, — бере найменше цуценя на руки Анна. — Він радіатори на машині робив. А в того хлопця грошей не було. От він йому сучку подарив. А тоді вже й кобелька дав. Ми їх Бімом і Чапою назвали. А цьому імені не даємо, бо на нього вже є заказ. Вони не прості собаки, а тойтер"єри.

Соку з беріз наточила і квасу наробила

Валентина Тимофіївна втирає сльози кулаками.

— Володя рік тому помер, — витирає мокрі руки об спідницю. — У мене вночі кров з носа пішла, і я захлинулася. Чотири дні в комі пролежала в больниці. На свій день народження очнулася, а Володя вже помер. Він довго болів серцем, полігон сказався.

Біля Анни вмощується сестра Валя, бере на руки цуценя.

— Зато тепер менше боліємо, — грається з Чапою дівчина. — В Ані останній припадок того року був. А в Росії чуть не кожен місяць. У мене ще хребет болить. На процедури мушу в Жмеринку їздити. Ми до великого города привикли, але все одно в Росію не повернемося.

Анну та Валентину директорка Браїлівського ліцею погодилася взяти без документів. Наталя закінчує 9-й клас Сьомаківської школи.

— Наташа випускниця в цьому році, а на випуск може не піти, — прикриває дірку на халаті мати. — Треба ж гроші здати.

Наташа каже, що Валя з Анною стануть кухарями.

— Мені сказали, що я поваром робити не зможу, — відриває погляд від газети старша сестра. — У міліції робити хотіла б, але з таким діагнозом не візьмуть. Піду газети продавати.

Жінка гладить доньок по голові.

— За рахунок квасу живемо, — говорить. — Я його на трасу виношу й продаю. Весною соку з беріз наточила і квасу наробила. Ще кілька бутлів лишилося. Замість м"яса рибу їм готую. Сама навчилася на ставку ловити.

На українські паспорти родині треба 1 тис. грн.

1964, 10 грудня — Валентина Козюра народилася в с. Приборівка Томашпільського р-ну Вінниччини
1984 — переїхала до Орська Оренбурзької обл. Росії; познайомилася із Володимиром Максимовим
1988, 19 січня — народилася Анна; хворіє на епілепсію
1989, 8 серпня — з"явилася на світ Валентина; має хвору щитовидну залозу
1991, 12 липня — народилася Наташа; в неї хвороба печінки
2005, 24 травня — переїхали в с. Сьомаки Жмеринського р-ну Вінниччини до родички Лідії Гуцелюк
2007, 9 грудня — помер Володимир Максимов

×