Три роки тому подружжя художників Роман Сельський і Тетяна Вірозуб із трьома дітьми переїхали зі столиці в село Тополівка Теплицького району на Вінниччині.
— Друзі відговарювали: "Ти ж такий художник із французьким направленням! Закопаєш талант у селі", — каже 37-річний Роман. — Не хочу, щоб мої діти пили воду з пластикових пляшок і їли штучну їжу. Тепер ті, хто з мене сміявся, самі покупляли хати в селі. У Києві люди знахабніли. Студенти розпаскудилися: паляниці хліба викидають із вікон.
Живуть на околиці села під лісом. Надворі під яблунею Тетяна консервує помідори. Біля неї крутиться 6-річна донька Марійка. 8-річний Стефаній і 3-річний Олексій граються з собакою.
— Подруги дивуються, як ми тут без душу і туалету? — каже 37-річна Тетяна. Вона народилася і виросла в Запоріжжі. — Ми не дикі лісові самітники. Маємо друзів у Бірмінгемі, Лондоні, Пекіні. Спілкуємося з ними по мобільному і скайпу (комп"ютерна програма для інтернет-спілкування. — "ГПУ"). Машини не маємо. У магазин по хліб їздимо на велосипеді.
Стефаній помічає на столі диктофон. Запитує, що це.
— Диктофон, синку, — пояснює батько. — Теж хочу собі купити. Мій дід Іван Феофанович Шибінський на війні радистом був. Жукова особисто знав, до Берліна дійшов. Хочу записати його спогади. Цю хату він переписав на мене. Із бабою живе в сусідньому селі Скарженівка. У діда позвонок перебитий, а баба на милицях ходить.
Тетяна ставить на стіл тарілку з гарячою вареною кукурудзою. Олексій роздає всім по качану.
Городини садимо п"ять соток. 35 соток люцерною засіяли
— У селах люди з городів живуть. Але ми ж художники, — каже Тетяна. — Городини садимо п"ять соток. На борщ вистачає. 35 соток люцерною засіяли, міняємо в сусідів на молоко. Із господарства в нас тільки кіт, собака і ручний півень Ців-ців. Були кури, але то морока. Шуліки літають і лисів повно.
— М"ясо їмо рідко, — говорить Роман. — Жалко животинку. Батько привіз ковбаси копченої, а ми відвикли від неї. Назад віддали.
Роман і Тетяна навчалися в Академії образотворчого мистецтва. Їхні твори є у приватних колекціях Англії, Канади, Німеччини, Італії, Франції, Китаю, Австрії, США, Голландії та Африки. Тетяна — автор логотипу банку "Хрещатик". У Києві жили в гуртожитку, потім винаймали квартиру. Щоб заробити, Роман уночі чистив від жувальної гумки стільці в кінотеатрах.
— Кислоти нанюхався. Але платили непогано. Було таке, що ходили на всілякі масовки біля Верховної Ради. Там усі люди наймані. Комуністи платили 50 гривень, а інші партії — 20. Після армії працював на м"ясокомбінаті. Дядьки п"ють горілку, а я за довжелезним столом м"ясо від кісток відрізаю. У мене почалася депресія. Один дядько каже: "Ти так гарно ножем ріжеш, ніби пензлем пишеш". Я пішов на художника.
Старший син подружжя Стефаній ходить у третій клас місцевої школи. Молодших у дитсадок не водять. У всіх членів родини на шиї — хрестики на мотузках.
— Дітей ми хрестили, щойно вони народилися. У Києві є священик, за фахом акушер-гінеколог, який охрещує новонароджених. Я теж мрію у церкві служити, — каже Роман.
На життя родина заробляє малюванням ікони.
3 
35413
Коментарі