"Мушу їхати на заробітки, але не хочу, — пише хмельничанка Любов Миколаївна. — 14 років із чоловіком намагаємося купити хату. Нас спочатку пускають як квартирантів. Обіцяють, що житло з часом стане наше. Але самі насправді продають будинок іншим, коли ми зробимо там ремонт і наведемо порядки. Опускаються руки. Роки йдуть, а свого кутка не маємо".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. З конверта дістає фото Любові. Вона має коротке руде волосся. На грудях — срібний хрестик.
— На заробітки поїдете на півтора року. Роботу доведеться двічі змінити. Але на кожній наступній платитимуть більше, ніж на попередній. Коли повернетеся, візьмете будинок у селі. Частину грошей на хату позичите у близьких родичів. Заселитеся восени 2018-го.
"Чоловіка покинула, бо мало заробляв. Вийшла заміж удруге, — розповідає у листі 34-річна Іванна з Полтави. — За багатого чоловіка. Але взяв мене до себе не як дружину, а як річ. З дому майже не випускав. Щодня ставив сотні вимог. Забула, що таке ласка і любов. Попала в рабство. Подала на розлучення, бо більше так жити не могла. За шлюбним контрактом я нічого не отримала. Добре, що в нас не було дітей. Бо навіть їх він би в мене забрав. Зараз шкодую, що покинула першого чоловіка Валєру. Він розкрутився, але так і не женився. Чи варто мені почати з ним стосунки вдруге?".
— Не раджу повертати першого чоловіка, бо навіть цивільний шлюб із ним скоро лусне по швах. Наступите на ті самі граблі, коли стикнетеся з його скупістю і принциповістю. Вийдете заміж утретє. З нареченим познайомитеся до кінця року. Матір'ю станете у 38.
"У лютому розшукала сестру, яку не бачила 44 роки, — пише харків'янка Катерина Всеволодівна, 56 років. — Коли вона загубилася на вокзалі, мені було 12 років. А їй 10. Посварилася з матір'ю. Вона залишила сестру на мене. Я гралася з іншими дітьми. На Оксану уваги не звертала. Вона сіла на вокзалі в поїзд. Він рушив. Знайти її не вдалося. Батьки шукали Оксану чотири роки. Об'їздили всі притулки, подавали в розшук. Мама померла 2000 року, так і не побачивши доньку. А недавно я написала на передачу, де розшукують родичів і друзів. Зателефонували і кажуть, що сестра жива. Чи тримає вона на мене образу, що тоді не встерегла її? Коли ми нарешті побачимося?"
Надсилає чорно-білу фотографію. За руки тримаються дві дівчинки у білих сукенках. У високої на голові великий бант.
— Сестра живе в Росії. Але прикута до ліжка. 15 років тому потрапила в страшну аварію. Її доглядають дві доньки. Збирайте гроші на дорогу. Вона дуже чекає на вас. І відганяйте страх і дурні думки. Сестра образи на вас не тримає. Маму Оксані замінила жінка, яка підібрала дитину на одному з вокзалів.
"Сину Олександру 27 років, — пише Анастасія Володимирівна з Київщини. — Працює, має дівчину й хоче одружитися. Наталія працює у Києві. Син теж хоче розрахуватися і їхати до неї. Боюся, що не знайде там роботи і залишиться ні з чим".
У конверт вкладає фото сина Олександра та його дівчини Наталії. Він одягнений у шкіряну курточку, дівчина — у вишневому плетеному светрі.
— Син переїде у столицю влітку. Роботу знайде не одразу, але його заробітки зростуть. З дівчиною оформлять стосунки до кінця року. Весілля можуть відкласти на наступний. Кілька років житимуть в орендованій квартирі, доки зберуть гроші на власне житло.
"Вийшла заміж у немолодому віці, — пише Ганна Кирилівна з Хмельницького. — Народила доньку Тамару. Вона — інвалід другої групи. Прожили з чоловіком три роки і він помер. Переживаю, що буде з моєю донькою, коли я перейду в інший світ. У Тамари проблеми з ногами. Ні лікарі, ні знахарі не можуть установити діагноз".
— Доньці потрібна допомога кваліфікованих лікарів у столиці. Не витрачайте гроші на віщунів. Покладіться на Бога. Моліться і не зволікайте з лікуванням. Самопочуття доньки покращиться. Гроші на обстеження допоможуть зібрати небайдужі люди. На той світ не поспішайте. Господь відміряв вам довгу дорогу.
2 
35413
Коментарі