"Із сестрою 14 років не розмовляли, — пише 48-річна Юлія Вік­торівна з Хмельницької області. — Вона злилася, що батько переписав на мене хату. Але її ніхто не обділив. Тато купив Насті земельну ділянку й допоміг будуватися. А мені дістався старий будинок. Щоб утеплити і перекрити, витратили 10 тисяч доларів. Коли синові робила весілля, запросила сестру. Помирилися, навіть пробуємо довіряти одна одній. Її перший чоловік був ліквідатором у Чорнобилі. 1990-го овдовіла. Має сина від першого шлюбу і доньку від другого. Її Михайло спокійний і терплячий, але Настя жаліється, що їй з ним скучно живеться. Переписується з іншим. Ще й мене у це вплутала. Іде до нього, а чоловікові каже, що гостює в мене".

Листи коментує київський біо­енергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото сестер. Юлія на голову вища, худа і висока. Анастасія рудоволоса, у зеленому пальті.

— Зараз у багатьох шлюбах так: один любить, а інший дозволяє себе любити. Анастасія розпочала стосунки з чоловіком, який зовні і характером нагадує їй перше кохання. Після аварії в Чорнобилі з чоловіком-ліквідатором об'їздила пів Союзу. Лікувала і надіялася. Досі не може забути і пережити втрату. Але якщо не порве з коханцем, доведеться розірвати шлюб. Коли чоловік довідається про зраду, відбере доньку і виставить за двері. А коханець не прийме, бо має сім'ю.

"Усе життя чоловік мріяв про усиновлення, — розповідає в листі вінничанка Ніна, 34 роки. — Я боялася, що після народження доньки не зможу полюбити чужу дитину. Їхали по хлопчика, а взяли двійню. Малюкам було по 4 роки, але не розмовляли. Їхня мати померла після пологів, батько пиячив. Доглядала баба, а коли злягла, попросила оприділити дітей в інтернат. Коли привезли хлоп'ят додому, вчили їсти з виделки, чистити зуби та одягатися. Я зрозуміла, що чужих дітей не буває. Через рік ми купили хату і наважилися взяти ще трьох малюків. Так з'явився наш будинок сімейного типу. З дітьми контакт знайшли швидко. Тільки 6-річний Женя замикається у собі. Займається з психологом і логопедом, бо не вміє контролювати емоції. Б'ється, кусається, ламає іграшки. Лікарі кажуть "гіпер­активний".

Вкладає у конверт фото сім'ї. Мати тримає на руках кучеряву дівчинку, батько — двійню. Між ними на велосипеді — Євген, насуплений, у джинсових кепці і комбінезоні.

— Інші діти звикли до нового дому, а в Євгена триває період адаптації. Своєю поведінкою намагається завоювати авторитет. Щоб виникало менше конфліктів, спробуйте розпланувати його день так, аби постійно був чимось зайнятий — гімнастика, ігри, читання, малювання, аплікація, обідній сон, прогулянки на свіжому повітрі, катання на самокаті. Такий ритм допоможе йому звикнути до нових умов і знайти своє місце у сім'ї та дитячому колективі. Важче буде контролювати його поведінку, коли піде до школи. Але і цьому дасте раду, бо полюбили його, зуміли розгледіти. Завдяки чоловіковій мрії ви знайшли себе як мати і вихователь.

"Син два роки тому овдовів, — розповідає 74-річна Ірина Олександрівна з Черкас. — Коли вчився у школі, любив дівчину. Вони зустрічалися. Думала, поберуться, але в долі на це були свої плани. Іван поїхав учитися у Київ. Там із хлопцями випили. Сам не зрозумів, як скочив у гречку. Переспав із донькою декана, вона завагітніла. Він додому приїхати боявся, щоб не дивитися Світлані в очі. Листа написав. З іншою одружився, народилася в них дів­чинка. Не скажу, що жили щасливо. Жалівся, що не з тією хотів прокидатися щоранку. А хіба я винна? Вона його ловила з іншими жінками, але від розлучення стримувало одне — він працював в університеті на її батька. Коли дружини не стало, приїхав до нас у відпустку. Його Світлана має сина і дві доньки, але з чоловіком давно розлучилася. Зустрілися в церкві, але вона голову відвернула, вдала, що не впізнала. Потім ще раз побачилися, на дні народження однокласника. Не знаю, що там між ним відбулося, але вона пробачила йому зраду через 20 років і погодилася стати дружиною. Тільки переїжджати до нього не хоче. Він мотається між Києвом і Черкасами, а вона тут вчителює. Скоро їй виповниться 40, а Іван хоче від неї дитину. Такі пізні пологи хтозна як можуть закінчитися".

Біоенергетик кладе праву долоню на фото подружжя. Чоловік із сивиною на скронях обіймає жінку в довгому лляному сарафані. За ними на газоні цвітуть лілії і троянди.

— Невістка завагітніє до кінця року. Не пробуйте змінити їхнє рішення. Забагато випробувань випало на їхню долю. Обоє жили з тими, кого не любили. Тепер побралися і мають право на щастя. Невістка виносить і народить здорову дитину.

"Внучка вийшла заміж, — розповідає в листі 78-річна Галина Іванівна з Київської області. — Купили з чоловіком квартиру, народили сина. Зараз тільки б жити і радіти. Але його батьки хочуть сім'ю розлучити. Обзивають і проклинають невістку. Планують вигнати її на вулицю. Раніше чоловік за неї заступався, а зараз змінився. Його ніби чимось напоїли. Не хочу, щоб дитина росла без батька".

— Якби подружжя жило у свекрухи, давно розлучилися б. Коли чоловік одружується, то відходить від батьків і стає з нею єдиним цілим. Той, хто продовжує танцювати під материну дудку, рано чи пізно втрачає кохану. Головне, аби зять зрозумів це якнайшвидше. Їхній сім'ї нічого не бракує. Обоє при гарних зарплатах, мають дах над головою. Якщо внучка хоче вберегти чоловіка, нехай нічого не говорить йому про свекруху. Не буде приводів для сварки. Його мати одружить молодшого сина і рідше навідуватиметься в гості.

×