— Підірвався на вибуховому снаряді. Першу допомогу надавав собі сам. Відірвані пальці пришив до ноги звичайними нитками. В госпіталі лікарі підправили, рани почистили й поставили шпиці. Похвалили, що не розгубився, — розповідає 38-річний Юрій ЖУК із села Березовичі Володимир-Волинського району на Волині. Рік воював на Донбасі. Після демобілізації зайнявся різьбою по дереву.

Жук брав участь у Революції гідності. Приїхав до Києва восени 2013-го.

— Юра сказав: треба. Не стала заперечувати, — говорить дружина Кристина Єсейкіна, 36 років. — Українці не можуть терпіти, коли їх душать, тому зрозуміла позицію чоловіка. Я і сама поїхала б на Майдан, але тоді годувала ­груддю 4-місячного Станіслава, та й старшим дітям потрібна моя ­турбота.

Під час найсильніших протистоянь чоловік отримав серйозну контузію. Влупила світлошумова граната. Оговтався в лікарні. Волонтери організували його обстеження в Італії. Коли Юра повернувся додому, почалася війна на Донбасі. Він не вагався — одразу записався у добровольці. Там отримав сильну контузію — два тижні провів у реанімації. Коли відновився, знову пішов воювати. Пояснював: "Треба підмінити побратимів, які по півтора року не бачили рідних".

На Донбасі Юрій Жук отримав чотири контузії. Пальці на ногах йому відірвало під час бою біля Попасної Луганської області.

— Дружина була вагітна, — говорить Жук. — Коли їй повідомили про мою травму, через сильний стрес почалися передчасні пологи. Найменший син народився на два місяці раніше. Довго його виходжували.

Я через контузії отримав серйозні психологічні проблеми. Дев'ять місяців проходив реабілітацію. Та все одно накривало. Вдома бігав із палицею і стріляв по сєпарах. Психолог порадив зайнятися творчістю. Згадав про захоплення — різьблення по дереву. Почав оздоблювати скриньки та кухонні набори. Це заняття заспокоює. Кожна річ виходить унікальною. Іноді композиції придумую сам, деколи дружина малює ескіз. Маю фірмову фішку — квітку, яку часто використовую в декорі. Різьблення стало сімейною справою. Старший син теж опанував це ремесло. Навчити його було непросто, бо він — шульга. Дружина з донькою 9-річною Богданою роблять сережки, намиста і браслети з натурального каменю. Дизайн авторський, але в українському автентичному стилі.

Подружжя у шлюбі з 2005-го. Виховують п'ятеро дітей.

— Із Юрою познайомилася в наметовому містечку під час помаранчевої революції. Для обох участь у тих подіях була покликом душі. Це нас і об'єднало — стали 37-ю парою, яка обвінчалася на Майдані, — каже Кристина. — Маємо чотирьох синів і доньку. Діти ростуть швидко, а всіх треба одягнути і взути. Один син займається футболом, інший — волейболом, двоє дітей навчаються в музичній школі. Для Станіслава хочемо купити фортепіано, а для Богдани — ­бандуру. Реалізація прикрас і виробів з дерева трохи поповнює сімейний бюджет. Виручає те, що живемо в селі і тримаємо господарство — дві корови, свині, домашню птицю. Тому завжди є молоко, сир, сметана, яйця.

×