32-річний Сергій Мориконь, настоятель храму Почаївської ікони Божої матері Української православної церкви Київського патріархату в селі Пеньків Костопільського району Рівненщини, заробляє на хліб солдатом. Він — стрілок взводу патрульно-постової служби в полку зв"язку 13-го армійського корпусу.

Отець Сергій у камуфляжному костюмі зустрічає на контрольно-пропускному пункті військової частини. Дорогою до казарми розповідає, що з 9.30 до 18.30 займається бойовою та фізичною підготовкою, заступає в наряди. Йому видали автомат Калашникова, пістолет, гумову палицю та наручники. В одній із казарм командування виділило велику кімнату під каплицю.

— Назвав її на честь архістратига Михаїла, якого вважають покровителем воїнів, — каже отець Сергій. — Капличка мобільна: олтар, ікони складаю у спеціальні ящики, і за 40 хвилин можна вирушати в похід. Під час бойових навчань богослужіння проводжу в спеціально облаштованому наметі. Солдати охоче приходять молитися. Злочинці у в"язницях мають право на сповідь і молитву. Так само й у війську повинні бути духівники.

На свята на службу Божу до армійської каплички приходять офіцери з сім"ями. Четверо хрестили тут дітей.

В армійському корпусі говорять, що отець Сергій змінив життя солдатів.

— Поменшало лайливих слів у спілкуванні, — зауважує старший лейтенант Віктор Шубець, 34 роки. — На Різдво солдати ставлять вертеп, переодягаються в ангелів, царів. На Великдень накриваємо святковий стіл, випікаємо паску, фарбуємо яйця.

Капличка мобільна: олтар, ікони складаю у спеціальні ящики

— Отець говорить, що він — капелан, а не воїн. Хоча з пістолета влучає в "яблучко", — додає 19-річний рядовий Костянтин Гайбура із райцентру Здолбунів Рівненщини.

До армії Сергій Мориконь прийшов чотири роки тому. Єпархіальне управління відрядило молодого священика опікуватися духовним життям військовиків.

— Благословляв і сповідував, освячував казарми. Переважно приходив на свята. Коли запропонували роботу за контрактом, погодився. Я до навчання в духовній семінарії півтора року служив у військах протиповітряної оборони. Був радіотелеграфістом, — згадує отець.

Заробляє Сергій Мориконь у війську менш як тисячу гривень. Чверть грошей витрачає на проїзд із райцентру Костопіль, ще стільки ж — на свічки для каплички. Обід приносить із дому. Вихідні проводить у парафії в селі Пеньків. Із дружиною Вікторією живе в однокімнатній квартирі в Костополі. Жінка працює в Рівному вахтером студентського гуртожитку. Дітей не мають.

1976, 10 жовтня — Сергій Мориконь народився в райцентрі Костопіль на Рівненщині в сім"ї виховательки дитсадка та агронома

1988 — на Великдень уперше прийшов на службу Божу, почав прислуговувати в місцевому храмі

1990 — вступив до Рівненського музичного училища; через три роки облишив навчання, пішов на пасторські курси в єпархіальному управлінні Української православної церкви Київського патріархату

1997 — пішов до війська; за два роки вступив до Рівненського духовного училища, одружився з Вікторією Жук

2001 — по закінченні семінарії направили настоятелем храму в с. Космачів Костопільського р-ну Рівненщини; через три роки перевели служити до с. Пеньків

2004 — став солдатом контрактної служби; облаштував у військовій частині капличку

×