"Коли я була маленькою, — згадує 68-річна Ольга Друзгальська, — найбільше боялася гостей, що заходили до хати. Мені хотілося залізти під стіл і стягнути скатерку так, щоб вона звисала до підлоги".
Ольга Андріївна живе в Умані на Черкащині у старому двоповерховому будинку на вул. Шмідта, 2. До революції тут був готель. Друзгальська мешкає сама, чоловік Георгій помер 20 років тому. По кімнаті бігають двоє котів.
— Чоловікові предлагали сучасну трикімнатну квартиру, але ми відказалися, — каже вона. — Привикли жити в центрі. Сюди вселилася моя тьотя Фіра ще в березні 1944 року. Під час війни влучила бомба — не було ні вікон, ні дверей.
До пенсії жінка працювала вихователькою в уманському дитсадку N12. Раніше жила в Тальному. Під час окупації її три роки переховували від німців.
— Зранку 16 серпня 1941 року приказали всім тальнівським євреям узяти цінні речі й іти колоною на Умань. Там обіцяли всім дати роботу, — розказує. Кіт стрибає жінці на руки, вона чеше його за вухом.
— У колоні була і моя мама Циля Левенберг, — веде далі. — Мене, дворічну, несла на руках. Наш батько воював на фронті. За лісом, по дорозі на Білашки, були три силосні ями. Євреїв підводили до краю і стріляли з кулеметів.
Згодом із ями вилізли два хлопчики. Одному було шість років, іншому — сім. Кулі їх не зачепили. Діти помітили, що в могилі ще хтось ворушиться. Трохи розгребли землю й витягли дворічну дівчинку. У неї з ноги текла кров.
Дружина місцевого поліцая Євдокія Клембещук збирала в лісі гриби. Побачила на стогу сіна дівчинку та двох хлопців, чорних від землі. Поклала дівчинку на дно кошика й понесла додому. Хлопців узяти побоялася.
— Чоловік кричав на неї: ти знаєш, де я працюю? Німці розстрілювали тих, хто переховував євреїв. Євдокія помила мене й віддала бездітним сусідам — Марії та Андрієві Васильцовим.
Вони назвали прийомну доньку Олею. Дівчинка спала в хліві, на горищі та в підвалі. У купі з гноєм могла сидіти годинами.
Поклала дівчинку на дно кошика й понесла додому
Якоїсь зими було холодно й мати поклала Олю спати біля себе. О третій ночі у вікно постукали поліцаї. Васильцова встигла накинути на дівчину ковдру. Її не знайшли.
Тальне звільнили 8 березня 1944-го. За два тижні вул. Шевченка ходили двоє єврейок: Олина тітка й баба — батькова мати. Вони повернулися до Умані з Киргизії. Хтось із сусідів написав листа, що жива їхня племінниця й онука.
— Мамі сказали, що єврейки шукають дівчинку, — Ольга Андріївна випускає котів через відчинену кватирку. — До мене кинулися незнайомі жінки, почали цілувати.
Через багато років Ольга дізналася, що приїжджі поклялися Васильцовій зберігати сімейну таємницю. Дівчина залишилася в Тальному. Діти у школі сміялися з неї. Один хлопець сказав: "Ти знаєш, де ти взялася? Тебе з ями викопали".
Після школи Ольга поїхала в Умань до тітки Фіри. Натрапила на фотографію жінки з дитиною на руках. "Хто це?" — запитала.
— Це ти з рідною мамою, — відповіла та.
1965-го помер батько дівчини Андрій Васильцов. Наступного року вона вийшла заміж за Георгія Друзгальського. Його мати була єврейкою, а батько — українцем. Чоловік працював електриком на заводі "Промбаза". На похороні Марії Васильцової 1982-го до Ольги підійшла Євдокія Клембещук. Розповіла, як натрапила на неї після розстрілу євреїв. У тальнівському архіві Ольга знайшла запис про своє народження. Насправді її звали Ніна Левенберг. Вона народилася 30 червня 1939-го, а не 1 січня 1940-го, як записали Васильцови.
Батьківську хату жінка продала.
Щороку 16 серпня приїздить на поле між Тальним та Білашками. Там у загальній могилі лежить її рідна мати.
— Німці закопали всіх неглибоко, сантиметрів на 40. Силосні ями були тутечки, край дороги, — каже житель Тального 80-річний Василь Рябокінь. — Люди казали, шо три дні земля в могилах ворушилася. Я в 1956 році був агрономом у совхозі. Коли трактором орали, часто кістки нагору вигрібали. Якось виорали чорний кошельок. Я підібрав, а там дрібні монетки й одна царська золота десятка. Хтось із хлопців доніс, мене визивали в міліцію. Слєдоватєль вислухав і відпустив.
Тальнівські євреї просили дозволу встановити пам"ятник на місці розстрілу. Місцевий райком заборонив.
— 1963-го район розформірували й на два роки приєднали до Умані, — згадує Рябокінь. — Тоді євреї швиденько випросили той дозвіл. Я їм казав: "Хлопці, там не дві ями було, а три". А вони два пам"ятники поставили.
Керівник єврейської общини в Тальному Валентина Тітлер зауважує, що Мейєр Макаровський — один із двох хлопців, які врятували Олю, — вижив. У дитбудинку він назвався Вітею Макаренком. У 1970-х емігрував до Ізраїлю, у 1990-х помер. Дата його смерті — 16 серпня — збіглася з датою розстрілу євреїв під Тальним.
За переказами, товариша Макаровського німці вбили.
1939, 30 червня — Ніна Левенберг народилася в Тальному на Черкащині
1941, 16 серпня — матір розстріляли німці, а дівчинку викопали з могили
1941 — її сховало подружжя Васильцових, дівчинку назвали Олею
1944 — Ольгу Васильцову знайшла рідна баба
1957 — Ольга закінчила школу, переїхала до Умані
1965 — помер батько Андрій Васильцов
1966 — вийшла заміж за Георгія Друзгальського
1982 — померла мати Марія Васильцова
1987 — помер чоловік
4 
35413
Коментарі