35-річна Олена Сайдак із села Мар"янівка Гайсинського району на Вінниччині рік тому впала в кому. У районній лікарні жінці видалили фіброміому матки. Після операції їй підключили зламаний дихальний апарат. Відтоді Олена не прокидається.
Жінка лежить у хаті на двоспальному ліжку. Голова закинута догори, руки складені на грудях. На шиї видно дірку. Через неї 59-річна мати Любов Григорівна годує доньку рідкими кашами.
— Уже трохи поправилася, важить більше 30 кіло, — протирає вологою ганчіркою доньчині руки. — З больниці забрала її як після концлагеря. Замість щок одні ями, кістки можна було пощитати.
Олена хрипить, намагається кашляти. Мати включає апарат, що стоїть біля ліжка. Він збирає на горлі хворої мокроти.
— Лікарі мені не хотіли давати апарата. Казали, щоб грушею збирала. А що нею дістанеш? — зітхає жінка. — Після операції не пускали до неї, але я прорвалася. Дивлюся, а пальці сині, сюдиго синя, — показує на лице та груди. — Кричу: вона ж умирає. Врачі мене виволокли, а самі бігати коло неї стали.
Очі в Олени трохи розплющуються. Мати кілька разів проводить рукою перед її обличчям. Донька не реагує.
— Усе надіюся, що проснеться. Всі органи хороші. Врачі кажуть, що й мозок не помер. Знакомий лікар пояснив, що треба було її від наркоза збудити і апарат, щоб дихала, підключити. А вони несправний включили. Він гаркає, наче й робить, а кисню не подає. Вона три дні з ним пролежала.
Жінка присідає навшпиньки. Бере з тумбочки фотографії. На одній Олена лежить на верхній полиці потяга.
— Як технікум закінчила, роботи не було, — пояснює мати. — Саме газ проводили. То вона поїхала в Москву на стройку. Заробила і на газ, і собі кровать купила. Це вона зараз на ній лежить. Перед операцією в Гайсині робила. Квітанції на надгробні пам"ятники виписувала. Хазяїн у Пенсійний фонд нічого не платив, того їй пенсію дали всього 400 рублів.
Розказує, що з лікарні забрала доньку за півроку:
— Стала переносити, а в неї не плечі, а одне м"ясо — такі пролежні. Врачі лиш зеленкою помастили. Волосся обрізала, бо залямчилося. Руки й ноги не розгиналися. Я їй зарядку роблю, розтягую їх. А щоб пролежнів не було, під п"яти мішочки підкладаю.
Відкидає з ніг Олени ковдру й показує під стопами маленькі мішечки з просом:
— Удома через лікарняний зонд ще півроку кормила. Аж доки медсестра не сказала, що він одноразовий. Витягла, а він геть позаростав там. Мені ніхто не казав. Раді були, що збулися.
У райлікарні, де оперували Олену, медики вважають, що таке могло статися із будь-ким.
— Клінічна смерть настала через несправний апарат штучного дихання, — пояснює завідувач реанімації 57-річний Валентин Доля. — Мозок живий, але протоки не пропускають імпульсів. Трудно сказати, чи вона проснеться. Чудеса всякі на світі бувають.
Говорить, що ця жінка — його головний біль.
Трудно сказати, чи вона проснеться. Чудеса всякі на світі бувають
— Як тим апаратам по 20 років, а термін придатності всього сім, — нервується. — Мєха лопають, шланги тріскають, а спасати людину треба.
До хати Любові Григорівни часто заходять сусіди. 75-річна Наталя Смалоус доглядає Олену, доки її мати порає худобу.
— Ні на минуту не можна її покинути, бо слиззю може подавитися, — зітхає господиня. — А треба ж і за коровою доглянути, курей погодувати. Дальше подвір"я нікуди не вихожу.
Батько Олени Петро поїхав до сусіднього села Куна провідати 80-річну матір. Старший брат 40-річний Валентин живе з сім"єю в Росії.
1973, 22 березня — Олена Сайдак народилася в с. Мар"янівка Гайсинського р-ну на Вінниччині
1992 — закінчила Конотопський педагогічно-індустріальний технікум, роботи за фахом не знайшла
1995 — одружилася зі старшим на 2 роки Олександром Дабіжею з м. Котовськ на Одещині; дітей не мали
1996 — розлучилася
2002 — працювала на будівництві в Москві
2007, 28 лютого — впала в кому після операції на матці;
29 серпня — мати забрала з гайсинської лікарні додому
8 
35413
Коментарі