52-річний Олексій Катренко із Мошен Черкаського району за паспортом — Людмила. У 90-х роках у Києві йому зробили сім операцій зі зміни статі. Під час однієї пережив клінічну смерть. Донедавна Олексій займався знахарством. Свій дар, каже, успадкував від матері.
У селі говорять, що Катренко останнім часом випиває. Його подвір"я заросло травою. Є кілька фруктових дерев. Біля порога цегляної хати стоїть поличка для взуття. На ній — чоловічі кросівки та черевики. Олексій щойно повернувся від сусідів. Запевняє, що тверезий.
— Якби приїхали вчора, то не розбудили б, — запрошує сісти на лаві у дворі.
Він у військовому кітелі та светрі. Каже, одяг дав місцевий бізнесмен. Іноді він пригощає Олексія.
— У хату не пустю. Потому шо там бардак. Я хотів сьогодні поубирать. Діся, йди сюди, доця, — кличе рудого песика.
Розказує, що живе сам. Батьки померли. Його мати Ольга Калинівна — родом із Казахстану. Батько — із Мошен. Родина спочатку жила в Казахстані, а 1966-го переїхала в Україну. Олексій має двох менших сестер, але не спілкується з ними. Був ще старший брат Микола. У 28 років він повісився через нещасливе кохання.
— У мене доля складна із дєтства до юності. Спочатку був хлопець, потім — дівчина. А у 20 років став ніхто, — Олексій починає плакати, втирає зі щоки сльози.
Олексій народився зі статевими ознаками хлопчика й дівчинки.
— У мене два імені, — зауважує Олексій. — За паспортом я — Людмила. Але вважаю себе Олек сієм.
Іде до хати по фотографії.
— Це — мама, це — папа, це — братік Колька, — виймає сімейний знімок. На колінах у батька сидить 5-річний Микола. Мати тримає на руках дівчинку в платтячку і штанях.
— А це — я, — показує на дівчинку Олексій. — Без штанів мати мене нікуди не випускала.
Це — Наташа, моя нівєста
Господар бере студентські знімки. Він навчався в Києві в торговельному технікумі. Працював продавцем у Черкасах.
— Це — Наташа, моя нівєста, — показує він. — А отут я із Ратхою, із Казахстана. Усе бивші мої дівчата. Мав їх більше десяти. Від мене ж дітей не може бути. То я їх відпускав.
Виймає фотографію, на якій він — у білому платті до колін. Стоїть поряд із дівчиною, яка вбрана у фату й весільну сукню. Обоє тримають один пишний букет.
— Коли я ще був Людмилою, був дружкою у своєї подруги Лариси, — розповідає чоловік. — Я тоді не курив, не пив.
Олексій згадує, що батько не любив його:
— Як я маленьким був, казав матері: "Забери цього волчонка, бо вб"ю". Я часто чув насмішки за спиною.
У 38 років Олексієві зробили першу операцію зі зміни статі. Упродовж двох років він переніс ще три. На це пішло 5 тис. грн. Гроші допомогли зібрати односельці.
Під час останньої операції він пережив стан клінічної смерті.
— Операцію робили дві бригади по очереді. Нас таких п"ятеро було. Тим швидко зробили. А наді мною стояли 13 часов. На операційному столі я вмер. Пам"ятаю чорну тунель і яркий свєт. Дивлюся: церква із золотими куполами. А люди йдуть отако, — показує складені на грудях руки, як у покійників. — Одне дитятко несуть, інше ведуть.
Олексій згадує, що зайшов до тієї церкви. На престолі сиділи троє чоловіків.
— Я впав перед ними на коліна. Плакав-плакав. Ніколай Угоднік піднімається? його рисують із чорними очима. А в цього були голубі. Каже, Альоша, возвращайся. Хоч я і не хотів. Взявся рукою за його мізинчик. Просинаюся, а надо мною професор весь у крові. Шо вони мені робили, не знаю.
За словами Олексія, мати відмовила його від решти операцій. Боялася, що не виживе. Говорить, що вона була знахаркою.
— Я успадкував цей дар знахарства. 12 років лікував людей, корів. До мене приїжджали із Дніпропетровська, Криму, Черкас. Коло моєї хати стояли черги машин. Я лікував грижу, нестоячку мужську, женські опухолі. Одна баришня з Черкас хотіла забрати мене в офіс, купити одяг. Просила работать, щоб успішно йшов її бізнес. Я не захотів. Бо допомагаю лише хворим.
Каже, за лікування отримував непогані гроші.
— Якось на стіл поклали отаку пачку, — піднімає на 10 см руку над лавкою. — Хотіли, щоб поробив на смерть. Я не согласився.
Олексій знову закурює. Зізнається, що випалює за день по пачці сигарет. А випивати почав, як його покинула кохана Світлана.
— У нас було четверо свиней. По двору бігали кури, качки. Під хатою все було засаджено цвітами. Ми все робили вдвох. Я сильно любив її капусняк, — Олексій витирає сльози.
У селі розповідають, що пару розвела рідня Олексія. Вони звинуватили Світлану, що зійшлася з ним заради хати. Однак сусіди стверджують, що вони жили в злагоді.
Люди в Мошнах неохоче говорять про Катренка.
— Нам шкода людини, — каже одна з сусідок. — Хтозна, що там у Києві йому робили. А люди давали гроші, як на операцію. Ми ж у це не вникаємо.
2 
35413
Коментарі
1