2 травня киянин Олексій Бараш, 24 роки, нестиме олімпійський вогонь до Пекіна. З України поїдуть ще четверо учасників. Олексій працює лікарем-ембріологом у столичній клініці "Надія", де роблять штучні запліднення.

— Відбірковий конкурс проводила компанія "Самсунґ". Набирали людей, у яких незвична доля чи професія. Досі не знаю, хто подав мою заявку, — знизує він худими широкими плечима. — Мабуть, хтось із друзів. Було 7,5 тисяч охочих, а відібрали п"ятьох.

Спілкуємося в клініці "Надія". Олексій працює тут два роки. Ділить кабінет із трьома колегами. Усі вони в білих халатах. Відвідувачам у клініці видають одноразові сині бахіли й халат.

— Зраділи, що вас вибрали? — запитую в Олексія.

— Він так стрибав, що за ноги його тримали, — каже Людмила Станіславівна, начальниця Бараша. Жінка через мікроскоп розглядає яйцеклітини.

До Пекіна Олексій Бараш полетить 2 травня. Факел із вогнем нестиме 200 м. Потім смолоскип можна забрати на пам"ять.

— Із собою дозволили привезти одну людину. Візьму друга Дениса, — говорить він. — Через Інтернет прислали фотографію форми, в якій будемо нести вогонь. Це штани із курткою та майка з шортами. Для дівчат — червоні, для хлопців — сині.

Чоловік крутить у руках олівець. Каже, що хвилюється.

— Ми сміємося, що 200 метрів можна і проповзти, — жартує Людмила Станіславівна. — А він все одно переживає.

Бараш сідає до мікроскопа. Показує на моніторі яйцеклітини і сперматозоїди, збільшені в кілька тисяч разів. Рухає їх на склі  тоненькими голочками. Вибирає найкращі й запліднює.

Із собою дозволили привезти одну людину. Візьму друга Дениса

— Учора запліднив близько сотні яйцеклітин. Ембріон ростимо п"ять днів. Потім вибираємо кращі й переносимо в матку. Середній вік наших клієнтів — 30 років, — каже він.

Цікавлюся, чи звертаються до них по допомогу відомі люди.

— Пари, які народжують після 40 років, здебільшого наші, — каже він. — За послуги клініка бере 8 тисяч 200 гривень. Ще 10 тисяч іде на препарати, які мусить приймати жінка. Майже половина клієнтів не вагітніє з першої спроби. Але гроші ми не повертаємо. У жінки може бути хвора матка або в чоловіка нездорові сперматозоїди. В Україні одна пара робила 16 циклів. А в Ізраїлі аж 89, — додає Олексій.

— У дитинстві я хотів бути водієм маршрутки, — розказує про себе. — До школи треба було під"їжджати. У маршрутці я постійно засинав. Мама будила на зупинці, я не хотів вставати, вередував. Заздрив водієві, бо він не виходив на зупинках, а їхав собі далі.

Батьки Олексія живуть у Запоріжжі.

— Мамі, Ірині Василівні, та батьку, Олександрові Петровичу, по 48 років. Вони в мене молоді, про дітей думали, коли треба, — хвалить рідних. — Маю старшу сестру Зою, їй 28 років. Усі троє працюють на заводі "Запоріжсталь". Батько — майстер, мама... вже й не згадаю, хто. А сестра — економіст. Я раджу, щоб шукала іншу роботу, бо на заводі ніякого розвитку. У лютому Зоя вийшла заміж, її чоловік  комп"ютерник на фірмі. Кажу, щоб уже народжували дітей. Обіцяли приїхати до мене в гості. Я живу в гуртожитку на Троєщині.

Говорить, що дівчини не має.

— Раніше зустрічався з кількома. А зараз увесь час присвячую роботі. Інколи в клініці залишаюся ночувати. Якщо взяли яйцеклітину, маємо запліднити її через 3–5 годин. Не можна відкладати до наступного дня.

Олексій навчається в аспірантурі біологічного факультету Києво-Могилянської академії. 2004-го їздив до Америки.

— З України поїхало вісім студентів. Жили там безплатно три місяці. Я влаштувався в ресторан на ресепшн. Проводив клієнтів за столики. За місяць мав більше тисячі доларів. Купив ноутбук, фотоапарат.

×