Торік російський актор 70-річний Олександр Пороховщиков літав у Південну Корею. Цікавився, чи зможе клонувати свою матір Галину Олександрівну, яка померла 12 років тому.

— Мама оставила мне прядь волос. Хотела, чтобы я клонировал ее — это последняя ее воля. Все думали, что у меня крыша поехала. Но для каждого нормального человека мать — это все.

Клонувати матір Пороховщикову не вдалося.

— Грошей забракло, — зітхає. — Треба було заплатити 200 тисяч доларів, а я знайшов лише 150 тисяч.

Актор сподівається за два роки зібрати потрібну суму й знову полетіти до Кореї.

— Мушу воскресити матір. Батько Шалва Барабадзе пішов із родини, коли мені було 2 роки. Якби не вона, я й актором не став би. Свого часу вона закінчила ГІТІС (Московський державний інститут театрального мистецтва. — "ГПУ"), зналася з багатьма акторами. Влаштувала мене меблярем-реквізитором у театрі імені Вахтангова.

За рік Олександр Пороховщиков склав вступні іспити на вечірнє відділення Щукінського театрального училища.

— Чого на вечірнє? — піднімає праву брову. — Бо на вступному іспиті побився з пожежником, який замастив мою ідеально випрану й випрасувану мамою сорочку.

Актор одружився в 40 років. Каже, у кожній жінці шукав матір. Його обраницею стала 16-річна Ірина, костюмерка московського театру ім. Пушкіна, в якому грав Пороховщиков.

— Коли познайомилися, Ірині було 14. Усі думали, що вона моя онука. Іра — моє перше й останнє кохання. Кажуть, після багатьох років спільного життя любов минає. Я в це не вірю. Наше кохання з роками міцнішає. Плануємо трьох дітей. Не хвилюйтеся, у нас із цим усе нормально. Завдяки Ірині точно знаю, що й після 60 років у чоловіка все лише починається.

Зіграв у 50 фільмах. Пороховщиков — нащадок знатного роду: прадід Олександр Олександрович був архітектором храму Христа Спасителя в Москві. Він зруйнований більшовиками у грудні 1931-го. Дід, теж Олександр, винайшов перший всюдихід, до 1941 року очолював КДБ.

×