"Пермессо ді соджорно", дозвіл на перебування в Італії, я маю ще на два роки, — розповідає 52-річний музикант Олександр Марченко з Тернополя. — Трохи побуду в Україні й повернуся. В Італії залишилася моя дружина Ольга".
Олександр Марченко вперше потрапив до Італії 1999-го. Його дружина, колишня проректорка Тернопільського комерційного інституту, працювала покоївкою в родині заможних італійців.
— Я мив посуд в одній з піцерій Неаполя. Гітару, правда, повіз із собою, — киває на зачохлений інструмент, що лежить поряд, і закурює "Приму".
Перший місяць Марченкові дозволили жити в родині адвоката, в якій раніше працювала його дружина. На знак подяки він грав для господарів на роялі — Олександр закінчив Львівську консерваторію. Вражений адвокат Ренато ді Джанні повіз його до клубу "Савойя".
— Це найстаріший клуб власників яхт, в історичному центрі Неаполя, — пояснює Марченко. — Стоянка яхти коштує там 15–20 тисяч євро на рік. Щонеділі грав у клубі класику, а в будні мив посуд у піцерії. Хотів вийти з гітарою на вулицю, але Неаполь — занадто гамірний для мого тембру голосу. Почав виконувати неаполітанські, французькі, українські, польські, російські пісні у міському фунікулері. Там дуже добра акустика. Бувало, люди пропускали по кілька "корсів", тобто рейсів. Один мужик сказав: "Твоє місце на великій сцені. Але ти залишайся тут. Бо тут свобода".
Мову швидко опанував?
— Італійську вчив за підручником, а неаполітанської говірки навчився від поліцейського Чіро Аморозо, чергового у фунікулері. Через сім місяців мене з ним запросили на телебачення до Риму. Ще запросили мою дружину і Джузеппе Далла Векк"я — президента клубу "Савойя". Вони розповідали про мене, а я грав і співав.
Олександр з усміхом згадує зйомки на телебаченні.
— Зустрічає нас на римському вокзалі крутий лімузин. Коло мене всі упадають: "Вам буде зручно спереду? Вам буде зручно ззаду?". А я собі думаю: зараз на прохідній телестудії будуть перевіряти документи. А в моєму ж паспорті віза давно прострочена.
В будні мив посуд у піцерії
Конкуренти на тебе на "наїжджали"?
— З Антоніо, який продавав у фунікулері всілякий дріб"язок, були добрі стосунки. А ось із югославкою, яка просила милостиню, не склалося. Жінка кричала на весь фунікулер, що емігранти дістали неаполітанців. До мене прийшов чувак такий, — Олександр зображує могутню шию й плечі, — почав махати руками. Я подивився на нього в упор, відсунув картонну коробку і повільно став підніматися... Більше він не підходив.
Каже, три роки працював на фунікулері. А потім став "постеджаторе".
— Це як трубадури чи наші кобзарі, — пояснює. — В Італії вони грають у ресторанах. Я теж влаштувався в два ресторани: "Дзі Торре" ("Дядечко Сальваторе") та "Аль Сараґо".
2002-го про Марченка написала велика газета "Іль Матіно" ("Світанок").
— Дали моє велике фото. А поряд, трохи менше — Енріко Карузо. Він теж починав як постеджаторе. Мене назвали "королем постеджаторе". Після цього мене виставили з роботи в ресторанах. Власники сказали, що не хочуть війни між постеджаторе. У Неаполі написати, що іноземець "король", — річ нечувана.
Олександр і Ольга повернулися в Україну.
— Купили квартиру в центрі Тернополя. Але гроші швидко скінчилися, — каже він. — Через півроку ми повернулися до Італії.
Про злочинність у Неаполі ходять легенди.
— У моєї дружини на базарі якось вирвали сумочку, мобільник хтось украв із хати. Але наїжджати на музиканта в Італії — це нижче плінтуса, — пояснює Олександр. — Якось "паркеджатторе" Рікардо, знайомий паркувальник, запропонував разом продавати бутерброди. Прямо біля стадіону, перед футбольними матчами. Питаю: "А як же з рекетом?". Він каже: пам"ятаєш того чоловіка, що в ресторані найбільше тобі дає грошей за виступ? Назви його ім"я — і від тебе відчепляться.
Когось з відомих людей зустрічав?
— Мікеле Плачідо у 2004-му приїздив до Неаполя, у ресторані "Дзі Торре" сидів. Наговорив мені купу приємних слів. Того ж року мене зняли у фільмі про 12 найкращих сучасних виконавців неаполітанської пісні, — хвалиться Марченко. — Я був там єдиний іноземець.
1955, 26 серпня — Олександр Марченко народився у Львові в родині вчителів
1973 — закінчив Тернопільське музичне училище ім. Соломії Крушельницької
1980 — закінчив Львівську консерваторію, симфонічне диригування
1986 — лауреат 4-го Всесвітнього фестивалю Миру
1985–1991 — працював у Тернопільській та Київській філармоніях
1992–1998 — викладав історію української та світової культури в Тернопільському комерційному інституті
1996 — одружився з Ольгою Стецюк
1999 — за туристичною візою поїхав до Італії
2004 — отримав дозвіл на перебування; в Італії видав компакт-диск "Пріма корса" ("Перший рейс")
2005 — в Україні видав збірку поезій "Чудеса начинаются засветло"
2006 — випустив компакт-диск "Повій, вітре"
4 
35413
Коментарі