- Якось із знайомими приїхали відпочити на берег Південного Бугу. Після того вирішила, що хочу жити тут і пасти худобу, - Наталія зустрічає у центрі села біля магазину. Вона у гумових чоботах та військовому бушлаті. Чорне волосся заплетене в грубу косу до пояса.
- Родичі дивувалися, звідки в мене тяга до села. Живу корову побачила, коли мені 20 років було. У столиці мала непогану роботу: працювала барменом у престижному ресторані на Лук'янівці. Друзів було багато, але своїм містом Київ не вважала. Тягнуло на природу, в село. Коли вирішила переїжджати, влаштувалася на роботу ще в один ресторан на Нивках. Більше року робила в дві зміни, аби зібрати гроші на хату.
У Наталі дві дочки. 18-річна Ліля вчиться на бухгалтера, Оля, 19 років працює офіціантом у вінницькому кафе.
- Живуть у двоюрідної сестри у вінницькій квартирі. У село їхати не хочуть, і я їх не змушую. Вони в мене стрункі, чорняві, хлопці задивляються. З їхнім батьком ще після народження Лілі розвелася, бо не зійшлися характерами. Вдруге вийшла заміж, як переїхала в село. Чоловік пив, працювати не хотів. Коли я йшла зранку доїти кіз, він похмелявся. Я - на грядки, а він із друзями гуляти. Три роки тому розвелася. У селі без чоловіка важко. Але за сільського тепер іти боюся, а серед міських ще пошукати такого треба, аби погодився в село переїхати.
Веде до пасовища.
- Це моя любіміца Білка, - гладить рогату білу козу. - Молодим козенятам не давала імен, щоб не звикати до них. Бо не зможу забити чи продати. Приїхали якось туристи й захотіли свіжого шашличка. Платили гарно - сказали, щоб їм забили тварину. Шкода було до сліз, але козу сама зарізала.
Наталія присідає. На плече застрибує чорний кіт.
- Перфо завжди на плечі сидить, коли кіз дою. Його повна кличка - Перфоратор. Коли малий був, залазив під диван із великим куском м'яса й гарчав. У мене гості були. Один питає, хто це в селі з перфоратором працює. Відтоді до кота приклеїлася ця кличка.
Іде крутою дорогою донизу, на сусіднє поле. Там пасуться вівці з коричневою хвилястою вовною.
- Це Романівська порода, у них дуже м'яка й тепла шерсть. Вони дають приплід два рази на півтора року. В окоті буває троє-четверо ягнят, а не по одному, як у інших. Шерсть стрижу сама ножицями. Машинки не маю, вона доларів 100 коштує. Через інтернет знайшла фірму в Черкаській області, яка приймає овечу шерсть, платять до 10 гривень за кілограм. Я ще не назбирала стільки, щоб дорога туди окупилася.
Із сарая чути поросячий виск.
- Уночі льоха привела десять поросяток. Якщо чесно, я їх не дуже люблю. Але в селі свині - живі гроші. За рахунок поросят живу. За пару прошу тисячу гривень.
2 
35413
Коментарі