— Ось тут бачите — шрам за вухом. Під мікроскопом розкривали й накладали імплант. Він закриває дирочку на барабанній перепонці, — показує за вухом 44-річний Валентин Весельський з 30-ї механізованої бригади Збройних сил України. Лежить з трьома товаришами в палаті столичного військового госпі­талю. Усі — після важких контузій, лікують слух і зір.­

Валентин — у чорному спортивному костюмі поверх камуфляжної майки. Два дні тому йому зробили операцію з відновлення барабанної перетинки. Він гранатометник.

— У жовтні на полігоні стрільби проводили, — каже Весельський. — Я вистрілив з РПГ (ручний протитанковий гранатомет. — "ГПУ"), був без навушників. Заклало вуха. До лікарів звернувся за кілька днів, коли перетинка прорвалася і прогнила. Слух відновиться, але не на всі 100 відсотків.

А якось на полігоні розірвалася граната й накрила чотирьох чоловік разом з інструктором. Я сидів збоку. Такий потужний вибух був, що з ящика злетів, осколок у ліве плече влучив.

Батальйон Валентина базується в Новобогданівці Миколаївської області.

— Тримаємо третю лінію оборони. Чуть-що — відправлять на передову. Нам уже це військове скітаніє в тилах надоїло. Тягали то в Запоріжжя, то в Херсон. Наші артилерійські установки напоготові. Можна було виділить цілий батальйон і міномьотку на підмогу на передову. А там хлопці гинуть. Може, тримають нас, щоб не виснажилися до повномасштабного вторгнення Росії. Бо стільки озброєння завезли звідти, стільки живої сили, техніки.

Весельський вмикає кондиціонер. У палаті жарко.

— Розмовляю по телефону з хлопцями з Донецького аеропорту. Кажуть: півроку воюємо, а бардак триває. Є офіцери після військового училища, які ні тактики, ні техніки не знають. Я 1989 року воював у Нагірному Карабасі у Вір­менії. Хоч пороху нюхав. Юра теж — колишній афганець, — показує на сусіда років 55. — Але такий хаотичний був набір, що хапали всіх, хлопчиків по 20 років мобілізували.

Зараз люди вже хочуть відмовлятися від четвертої мобілізації, поки не зміниться влада. За шо іти? Щоб бути м'ясом? Уже переглядаю свої позиції — чому я повинен гинути за синка мажора. А ще не можу зрозуміти: у нас же воєнного стану немає, де-юре ­ведеться АТО. То на яких підставах вони оголошують мобілізацію? Вона потрібна, щоб показать світу, ніби щось робимо. Нада пояснить, куди гроші закордонні ділися.

До війни Валентин Весельський працював вчителем фізкультури у київській школі, тренував дитячу футбольну команду. Донькам Марії і Тетяні — 2 і 19 років, синові Максиму — 11.

— От у Юри двоє дітей, у мене троє, і ми на передовій, — продовжує Валентин. — Нас жінки хоч чекають. А скільки було випадків, що сім'ї розпадаються. Друг прийшов поранений — жінка його покинула. Не кожна готова до того, що чоловік пішов на фронт. Тим більше компенсації від правітєльства досі не можна добиться.

— Защедрувать можна? — дві волонтерки у квітчастих хустках заходять і роздають бійцям пряничні сердечка й листівки-привітання з Новим роком.

— Заходьте, щедрики-бедрики! У нас на свята стільки колядників і щедрівників було. Оцей стіл весь фруктами і цукерками був завалений, — Валентин показує на стіл у палаті. На ньому лежать апельсини, яблука, в'язка бананів. ­Бійці чистять кілька апельсинів від шкірки. Розламують на дольки і пригощають.

Тричі контуженого Івана Видрю повертають на передову

— Лікарі ні на що не дивляться: руки-ноги є — все, здоров, вперед на передову обратно, — розповідає дніпропетровець 38-річний Іван Видря з 39-го батальйону територіальної оборони Дніпропетровської області. В госпіталі — три місяці. Був тричі контужений. Остання контузія сталася 30 липня в селищі Старобешеве на Донеччині від вибуху снаряду.

— Слух вроді востанавлюється. А на правий глаз осталось тільки 20 процентів зору. Я запитував лікарів: у мене правий глаз не бачить. Як я буду стріляти? — "А зачєм тобі стрілять? Ти можеш на машині їздить". В історії хвороби написали "уникати фізичних навантажень". Але висновок — годєн к службє. Я не боюся обратно вертаться. Але просив: долічіть хоть як положено, щоб до вас знову не попав.

Один доктор хороший в Одесі зізнався прямо: "Нам поступив негласний приказ — всіх признавати годними". Ну в кого совсєм конкрєтно, ноги-руки немає — нікуди не дінешся.

×