"Наше весілля в селі називали чудним, бо ми одружилися того ж дня, коли познайомилися. Прожили 50 років, я і дня не пожалкувала", — розповідає 73-річна Надія Мамедова із села Придніпровське Чорнобаївського району Черкащини. 8 листопада вони з чоловіком Гарібом, 72 роки, відзначили золоте весілля — 50-річчя шлюбу.
Будинок Мамедових у центрі села обнесений шиферним парканом, зелені дерев"яні ворота похилилися.
— Я закінчила чотири класи школи й пішла глядіти чужих дітей. У 18 узяли на ферму дояркою, — розповідає про себе Надія Прокопівна. — 1956-го отримала листа від азербайджанця Гаріба Мамедова. Він служив у селі Чугуєво на Харківщині з моїм односельцем Іваном Жицьким. Спочатку не хотіла відповідати, бо за мною бігав на фермі один хлопець, старший на 7 років, усе заміж звав. А тоді й думаю: а що мені, молодій? Відповіла йому шутя. Почали переписуватися: я йому про своє життя, він про своє. Фотографії одне одному переслали. Так більше року й листувалися.
Гаріб Мамедов народився в азербайджанському селі Араб-Басара. Його батько загинув на війні. Мати 1947-го вирушила до сестри в сусіднє село й померла дорогою від голоду. Хлопець ріс у дитячому будинку.
8 листопада 1958 року Гаріб приїхав до Надії в Демки.
— Як зараз помню: попорала корів на фермі, пішла додому обідать, бо доїть ще рано було. Підхожу до двору, а там мати з жінками: "Іди, Гриша до тебе приїхав". Заходжу в хату, а він спить. Я його так за ногу тихенько потрогала, кажу: вставай, хватить тобі спать. Та й давай плакать хтозна-чого.
Весілля справили того самого дня за малим сімейним столом.
А тоді й думаю: а що мені, молодій?
— Мати наварила супу, батько купив пляшку вина — та так і повечеряли, — згадує Надія. — Розписалися через місяць, коли з Азербайджану прийшли всі документи. Так мені жалко його стало, що він сирота, нікому не нужний. Але приїхав, значить, так судьба розпорядилася. Батьки мені й слова не сказали. Мама називала Гаріба Гришею, полюбила його, бо він роботящий. Бува, казала йому: "Ти остав собі, Гриша, на пиво троячку". Хату своїми пучками вистроїли, потроху, по дощечці, по гвіздочку стягувалися. Ніхто нам не помагав. Працювали як прокляті. Я — кухаркою на тракторній бригаді, потім оператором на інкубаторі. Гаріб робив на коноплезаводі.
Мамедови мають 49-річного сина Володимира. Він із родиною живе в Черкасах. Донька Ліда, 44 роки, — у Харкові.
1975-го подружжя єдиний раз їздило в Азербайджан до тітки та двоюрідних братів Гаріба.
— Усі родичі зійшлися. Угощали, на дорогу грошей дали. Я й не хотіла брать, та Гриша сказав: бери, бо обідяться. На плаття мені матерії надавали й на халат.
Нині Гаріб Мамедов нездужає — перебуває в Іркліївській лікарні, тож гучного святкування не влаштовували.
— Донька з невісткою казали, щоб я нічого не готовила — самі стіл накриють, — говорить Надія Прокопівна. — Я лише спекла хліб, зварила капусняку і зготувала манників. Приїхали діти, онука з чоловіком, куми. Якби дід здоровий був, то була б свайба, пенсію пропили й мою, і дідову. А так — посиділи, пообідали, — витирає сльози. — А то неправда, що кавказці строгі. Мене Гриша й разу не вдарив, хоча, може, коли язиком і заробила.
1935, 8 жовтня — Надія Тарасенко народилася в с. Демки Чорнобаївського р-ну Черкащини. Нині село під водами Кременчуцького водосховища
1936, 2 лютого — Гаріб Мамедов народився
в с. Араб-Басара Халданського р-ну Азербайджанської Республіки
1956 — Гаріб написав Надії листа з армії
1958, 8 листопада — Мамедов приїхав у Демки, одружився з Надією
1959, 2 жовтня — народився син Володимир, переїхали у с. Придніпровське, отримали земельну ділянку під будинок
1964, 5 вересня — з"явилася на світ донька Ліда
2008, 8 листопада — відсвяткували 50-річчя шлюбу
8 
35413
Коментарі