"Бабця за життя обіцяла, що до мене на весілля прийде. Казала: як хвора буду — діти попід руки до церкви заведуть. А як умру — то і з того світу вернуся", — розповідає 32-річний Назар Головчак. На фотографіях його вінчання у церкві видно білу постать. Головчаки припускають, що це душа покійної бабусі Ярослави.
Назар із 25-річною дружиною Уляною, сестрою Любою, 25 років, і батьками живе у селі Великі Грибовичі Жовківського району на Львівщині. На городі біля двоповерхової цегляної хати порається його мати Марія Володимирівна, 54 роки. Із ранньої весни Головчаки вирощують під поліетиленовими плівками городину на продаж.
— Син одружувався у липні позаминулого року. Шлюб давав отець Михайло в нашій сільській церкві Святих Косьми і Дем"яна, — розповідає жінка. — Нічого дивного тоді не помітили. А через тиждень оператор приніс відео з весілля на дисках і каже: "Там у церкві якесь світло дивне, наче людська постать". Ми на екран — і справді, біля вівтаря видно білу напівпрозору фігуру. Можна роздивитися голову, фелон. Вона постояла над жіночками, а тоді схилилася над невістчиною бабцею Іванкою. Цього року на Різдво вона померла.
Дивна постать помітна і на весільних фотографіях.
Із хати виходить Назар Головчак. Він приватний підприємець, торгує меблями. Його дружина продавець.
— Уляна на роботі. А мені кілька днів тому апендицит вирізали — я відпочиваю, — усміхається.
Майбутні чоловік і жінка були сусідами. Уляна товаришувала з сестрою Назара, часто навідувалася до Головчаків. До 1997-го ті жили в сусідньому селі Великий Дорошів. Переїхали у Грибовичі, коли збудували хату.
— Уляна припускає, що біла постать — це душа її покійного дідуся Йосипа, — каже Назар. — Він приснився їй одразу після весілля, сказав: "Я бачив твій шлюб, ти була дуже гарна".
— Та ні, це наша бабця була, — визирає з-за дверей Люба і рукою запрошує до хати.
Сідаємо у холі за круглим дерев"яним столом.
— Після весілля Назара бабця Слава ще двічі приходила, — веде далі жінка. — Над ранок 6 серпня, на мій день народження, Уляна прокинулася від гуркоту. Хтось ішов по сходах, а потім гукав мене: "Любця, Любця!". Так тільки бабця мене називала. А 27 жовтня, у день річниці її смерті, ні з того ні з сього два пальта з вішалки на підлогу впали. Бабця часто мені сниться, запитує, чи здорові брат, батьки.
— А вам вона сниться? — запитую Назара.
— Перед смертю баба сказала, що снитися мені не буде, — хитає він головою. — Жодного разу вві сні її не бачив. Але бабця у мої думки приходить. Коли вагаюся у чомусь, підказує, як правильно зробити.
— Ви чуєте її голос?
— Ні, просто відчуваю. Це важко пояснити.
Ярослава Фурта померла на 82-му році життя. Вона працювала кравчинею на взуттєвій фабриці. Дуже любила онуків. Похована у Великому Дорошеві.
Сільський священик отець Михайло Крумшин неохоче коментує подію.
— Диво це чи ні, мала б дослідити спеціальна комісія, — говорить він. — У нашому незбагненному світі все може бути. Душа людини вічна, і хто зна, яку вона може мати форму. Часто розповідають, що відчувають присутність померлих. Певно, їхні душі хочуть попередити про небезпеку або про радість. А можливо, просто потребують молитви і нагадують про себе.
У ХVІ ст. у Малих Грибовичах жила ясновидиця і цілителька Агафія. Отець Михайло припускає, що на світлинах видно її душу.
— Два тижні по весіллі Назара й Уляни нашу церкву пограбували. Вибили вітражі, украли 13 тисяч гривень пожертв, — розповідає священик. — Можливо, ясновидиця хотіла попередити нас про це. За життя вона багато офірувала на церкву.
2 
35413
Коментарі