"Моя дружина бачила де Голля"

 

Підполковник запасу Борис Некряч, 70 років, третину життя прослужив на космодромі "Байконур". Потрапив туди Борис Євгенович випадково.

— Я ж флотський, — розповідає він. — 1958-го з відзнакою закінчив мінно-торпедний факультет Вищого військово-морського училища в Баку.

Саме в той рік, провадить Борис Некряч, створили ракетні війська. Генсек ЦК КПРС Микита Хрущов вважав їх пріоритетними. Так лейтенант Некряч опинився в ракетній частині "Ленінград-300", на майбутньому космодромі Плісецьк. А 1960-го потрапив до Казахстану.

— Назва "Байконур" вперше прозвучала для преси в 1961-му, після польоту Юрія Гагаріна в космос. Для військових він завжди був "П"ятим полігоном". Або Науково-дослідним випробувальним полігоном N5 Міноборони СРСР, — згадує Борис Євгенович.

У жовтні 1960-го на полігоні сталася катастрофа. Під час випробування бойової ракети вибухнули сотні тонн пального.

— Загинуло понад сто людей, — зазначає Некряч. — Згоріли. Багато отруїлися газами. Загинув головний маршал артилерії Митрофан Нєдєлін. Кажуть, знайшли лише маршальський погон.

Приходить чорний кіт. Сідає Некрячеві на коліна.

— Котя, — гладить його господар і продовжує:

— Клімат там не для білої людини. Сильна запиленість атмосфери. 330 днів на рік яскраве сонце, а взимку холодно.

Хтось із відомих людей приїздив до вас?

— 1964 року приїздив Микита Хрущов. Але жодних зустрічей. І слава Богу. Це ж весь полігон треба було ставити догори дригом. Потім ще Леонід Брежнєв був, здається.

Некряч розгортає кольорову карту Байконура, показує пальцем:

Корольова всі боялися

— Ось станція Приміська. Але всі називали її Деголівка, бо її побудували до приїзду генерала де Голля. Я, правда, його не бачив, а бачила моя дружина Надія. Каже, тоді йшов дощ, а де Голль зі свитою їхали стоячи у відкритій машині. З-під антидощової накидки виднівся лише його великий ніс. По ньому й упізнали.

Космічні дослідження розпочалися на базі бойової ракети академіка Сергія Корольова. Її запустили 21 серпня 1957-го.

— Корольова всі боялися, — згадує Некряч. — Матом не лаявся, проте полковника міг відчитати, як хлопчика. Дуже не любив, коли на старті були сторонні й жінки.

Юрія Гагаріна бачили?

— Неодноразово. Але для мене це була робота. Я звертав на нього уваги не більше, ніж на манекен. 12 квітня 1961 був пуск, а 10 чи 11-го всю бойову обслугу зібрали на старті. Приїхав Корольов, привезли космонавтів  — Юрія Гагаріна, Германа Титова. Гагарін був, ніби Мона Ліза. Наче не усміхається, але водночас усміхається. Усі оці "поє-халі!" — це все придумали й записали пізніше.

Останнього разу на полігон Гагарін прибув 1967-го —  як дублер космонавта Володимира Комарова.

— Я, оператор Борис Сажко і слюсар Ваня Кротов бачили Комарова останніми, — згадує чоловік. — Боря допоміг Комарову підключити прибори. Він був дуже блідий. Коли поліз до спускального апарата, Борька йому каже: "Володимире Михайловичу, вимагають включити УКВ-зв"язок". А Комаров не може, — розгубився.

Політ Комарову відразу не вдався, каже Некряч. Не відкрилася одна з сонячних батарей. А у вирішальний момент відмовила парашутна система.

— Парашут не розкрився чи розкрився не повністю. Ну й на величезній швидкості Комаров упав. Не знайшли нічого, — зітхає Некряч.

Потім з усмішкою пригадує, як 1974-го проходив спільний політ "Союз-Аполло".

— Для кожного місця спецслужбісти розробили легенду. Величезний монтажно-випробувальний корпус був "дерево-розпилювальним заводом". Ми кажемо: "Ну, невже ви вважаєте, що американці такі ідіоти?". А вони: "Ваше діло підтримувати легенду".

"Поє-халі!" — це все придумали й записали пізніше

Борис Євгенович згадує, як усіх офіцерів, які контактували з американцями, спецслужби вирішили перевдягти в цивільне.

— Поїхали на базу воєнторгу й закупили партію однакових брюк, — сміється він. — Якихось таких із застібкою назовні, смішних.

А як відпочивали?

— Ну, кіно, танці. Довго був сухий закон, хоча мали багато спирту. Жаліли за тим, що немає пива. Тоді начальство побудувало пивзавод. Але наше пиво викликало лише пронос. Ходили чутки, що туди для піни додають миючий порошок "Лотос".

Після випадку з космонавтом Валерієм Кубасовим, згадує Некряч, для космонавтів зробили жорстокішим режим пересування полігоном й околицями.

— У Кубасова знайшли аномалію в легенях. Виявилося, що там цвіте якась трава — алерген для нього. Зняли весь екіпаж — Кубасова, Леонова. Замість них полетіли інші.

Некряч відкидається в кріслі, закладає ногу на ногу.

— Трійка, яка 1971-го полетіла замість них, — Добровольський, Волков і Пацаєв, — загинула. Розгерметизувався спускальний апарат.

Каже, незабаром їхній частині N 25741 виповниться 50 років. Відзначатимуть 30 червня в Москві. Високий і не по літах стрункий чоловік випрямляється. Жартує:

— Дід служив в лейб-гвардії Семенівському полку. Отакий-о був! Тато вже нижчий за діда. А я взагалі недоросток, дитя війни.

1937, 19 червня — Борис Некряч народився в Харкові
1954 — вступив до Балтійського військово-морського училища в Калінінграді
1958 — закінчив мінно-торпедний факультет Каспійського військово-морського училища
1960 — потрапив на полігон N5 (Байконур)
1963 — у Ростові-на-Дону одружився з Надією
1964 — народився син Євген; за 5 років — Вадим
1983 — звільнився в запас
1987— інженер Київського інституту інженерів цивільної авіації

×