— У Данію поїхала 2006 року заробити. Хвилювалася, бо вперше вирушала за кордон. Тоді мала сімейні проблеми. Планувала попрацювати пару років і повернутися, — говорить 41-річна Галина Мірошнікова із Черкас. 13 років живе у данському місті Гернінг.
— Тамтешні друзі знайшли мені роботу на свинофермі. Мала освіту технолога з переробки м'ясо-молочної продукції. Виїхала за програмою для студентів, бо заочно навчалася в університеті. Жила в гуртожитку. За півтора року освоїла всю роботу на фермі. Від догляду за свиноматками та новонародженими поросятами до паперових справ. Розумілася на ветеринарії. Спершу як робітник отримувала 6500 гривень. На той час це було трохи більше тисячі євро. Цього не вистачало, бо Данія дорога країна. Згодом мене підвищили. Відповідала майже за всі процеси на фермі.
2016-го травмувала спину. Два роки була на лікарняному. Мене оглянули багато фахівців. Сказали, що не можу фізично працювати.
Тоді уряд запропонував програму п'ятирічного навчання, щоб отримала безпечну для здоров'я професію. Обрала технічний дизайн. Освіту спонсорує місцева комуна (міська адміністрація в Данії. — ГПУ). Також платить мені стипендію.
Данську мову вивчала три роки за державною програмою. Думала, знаю англійську і легко порозуміюся з місцевими. Але цього не вистачило. Аби підтягнути знання, із книжками навіть спати лягала. У Данії всім байдуже, з якої ти країни. Поважають тих, хто працює або навчається.
Виховую доньку 22-річну Анастасію. 2010-го забрала її до себе. Оформила в місцеву школу. Вона закінчила вісім класів в Україні. У Данії почала із сьомого, бо не знала мови.
Спершу було важко, але швидко звикла. Зараз вона студентка університету міста Ольборг. Донька була моїм стимулом. Працювала щосили, бо залежала від робочої візи на фермі. А Настя — від мене. Звільнитися означало втратити все. Тоді я не дала б дитині закінчити школу ні в Україні, ні в Данії.
Тепер обидві маємо посвідку на проживання. Її отримати нелегко. Треба здати данську мову на найвищому третьому рівні, жити тут cім років, п'ять із них мати постійну роботу й сплачувати податки. Також щоб не було кримінального минулого й боргів перед державою. І здати тест на знання країни.
Хочу, аби Україна принаймні на 50 відсотків наблизилася до Данії. Потрібно змінювати не державу, а людей. Українці завжди незадоволені, роздратовані. Раніше думала, це через бідність. Але причина в іншому. Це наша культура.
В Україні подобаються лікарні. Коли приїжджаю, роблю повне обстеження. У Данії страхова медицина. Не можна просто прийти і здати аналізи чи зробити УЗД. Якщо нічого не болить — навіщо обстежувати. Проте коли дійде до операції, все зроблять безкоштовно.
Полюбила місцеву їжу. Від української кухні відвикла. Тут багато їдять бутербродів, м'яса. Без соусів страви не подають. Подобається рисова каша на вершках із подрібненим мигдалем і вишневим варенням. Її готують на Різдво. Додають кілька цілих горішків. Хто їх знайде, отримує подарунок. Не вистачає лише оселедців. У Данії вони несмачні, бо мають специфічний солодкуватий маринад. Тому найперше купую в Україні рибу.
2 
35413
Коментарі