45-річний лучанин Микола Гапкун 1985 року зустрівся зі своєю дівчиною після її смерті.
— Я не знав, що Наталя небіжка, — виправдовується чоловік у луцькому кафе "Мандри". — Познайомився з нею у 18 років на власних випровадинах в армію. Вона була подругою моєї сестри. Протанцювали цілий вечір. Сказала, що я їй давно подобаюся. Придивився: дівчина гарна. Того ж вечора їй освідчився, а на ранок поїхав із дому.
Наталія дізналася адресу Миколи. За кілька днів од неї прийшов лист із фотографією.
— Я тиждень думав, чи відписувати. Хлопці сказали, що гарна, не будь дурнем, — Микола підпирає рукою підборіддя. — Вона писала два листа в тиждень, я — два на місяць. Закохався по-справжньому. Думав, приїду додому й одружуся.
За місяць до кінця служби дівчина перестала писати.
— Я писав, а від неї листів не було, — стукає пальцями по столу. — Один раз заплакав вночі, коли приснилося, що вона за іншого заміж вийшла. Сестра в Польщу на заробітки поїхала, ні в кого було спитати, що з Наташею.
За місяць Микола повернувся до Луцька. На пероні його зустріла Наталя.
— Стоїть біля мого вагону. Схудла, бліда, у голубій сукні за коліна. Я сумку кинув, обняти її хотів, а вона відсторонилася. Питаю, звідки знала, що я в цьому вагоні, а вона мовчить. Потім каже, що приснилося. Я розсердився, спитав, чому не писала. Вона відповіла, що не знала, як це написати. Запросила: "Приходь до мене завтра о 12.00". Знову обійняти її потягся, а вона відсахнулася. Каже, що має йти, бо на неї чекають знайомі. Хотів її провести, а вона: "Біжи додому, там мати пирогів із сиром напекла".
Схудла, бліда, у голубій сукні за коліна
Удома Гапчук спитав у батьків, чи Наталя не заходила.
— Мати сказала, що не бачила дівчину відтоді, як сестру в Польщу проводили.
Наступного дня Микола купив квіти й пішов до дівчини.
— Попереду мене дві жінки йдуть, — згадує. — Одна каже: "Бідні Логвіненки. І чого з ними така біда сталася?". Чую прізвище моєї дівчини. Лист із кишені достав, перевірив — таки Логвіненко. Жінки в під"їзд, я — за ними, бо то якраз Наталчин будинок був. Знайшов квартиру N10, у двері стукаю. Її мати відкриває, у чорній хустці. Питаю, де Наталя — а вона у сльози! Каже, 40 днів по ній сьогодні справляють. Я мало не впав на порозі. У кімнату провела, а там людей багато за столом.
Микола закурює.
— Кажу їй, що бачив Наталку вчора на вокзалі. Описав, у чому вона була. Мати заплакала й обняла мене. Сказала, що в такій сукні Наталю ховали.
Гапчукові розповіли, що Наталю збила машина. Її довго не ховали, доки тривало слідство.
— Я гнівався на себе, що відпустив її тоді на вокзалі. Але старші люди сказали: добре, що за нею не пішов. Два роки ні про кого не думав. Одружився у 22 роки, двох дітей виростив.
4 
35413
Коментарі